м/сек ) стрибун не може перевести своє тіло в політ під кутом, близьким до 45?. Для цього необхідно рівність вертикальної і горизонтальної швидкостей. Але горизонтальна швидкість у стрибуна в довжину завжди значно більше вертикальної, тому що він не може додати своєму тілу піднімальну швидкість 9-10 м/сек. У кращому випадку він стрибне з кутом вильоту, зменшеним удвічі. Ніж більш швидким розбігом володіє стрибун у довжину і потрійним, тим теоретично нижче в нього траєкторія польоту.
У польотній фазі ніякі внутрішні сили стрибуна не можуть змінити траєкторію центру тяжіння . Якого би руху стрибун не робив у повітрі, воно не може змінити параболічну криву, по якій рухається його центр тяжіння. Рухами в польоті стрибун може тільки змінити розташування тіла і його окремих частин щодо свого центру тяжіння. При цьому переміщення центрів ваги одних частин тіла в одному напрямку викликає що врівноважують (компенсаторні) руху інших частин тіла в протилежному напрямку.
Іншими словами, усі частини тіла стрибуна, крім рук, піднялися на 6,6 див, хоча центр ваги продовжує рухатися по тій же траєкторії. Отже, такий рух руками дозволить приземлитися трохи далі ( близько 8-10 див ). Якби стрибун перед приземленням задумав підняти руки нагору, то цим він зробив би зворотну дію і його стопи, опустивши ( відносно центру тяжіння тіла ), торкнулися би опори раніш.
Всі обертальні рухи стрибуна в польоті ( повороти, сальто і т.п. ) відбуваються навколо центра ваги тіла, що у таких випадках є центром обертання.
Зокрема, усі рухи над планкою в стрибках у висоту і із шостому в безопорній фазі відбуваються відносно центру тяжіння. Переміщення окремих частин тіла вниз за планку викликає компенсаторні рухи інших частин тіла нагору, дозволяючи підвищити ефективність стрибка, перебороти велику висоту.
Рух в польоті дозволяє зберегти стійке положення і прийняти необхідну позу для вигідного приземлення.
Приземлення
Роль і характер приземлення неоднакові в різних стрибках. У стрибках у висоту і із жердиною воно повиннео забезпечити безпеку. У стрибках у довжину і потрійним, крім того, правильна підготовка до приземлення й ефективне виконання його дозволяють поліпшити спортивний результат.
Припинення польоту з моменту зіткнення з землею сполучено з короткочасної, але значним навантаженням не тільки на ноги, але і на весь організм спортсмена.
У момент приземлення швидкість польоту знижується за рахунок амортизаційного згинання в тазостегнових, колінних і гомілковостопних суглобах при наростаючій напрузі м'язів. М’язи-розгинателі, розтягуючи, роблять роботу, що уступає, поки рух центру тяжіння не загальмується до нуля.
Сповільнення руху центру тяжіння униз після зіткнення з землею відбувається також за рахунок еластичності стопи і деформації місця приземлення.
Велику роль у зм'якшенні навантаження в момент приземлення грає шляху амортизації, тобто відстань, що проходить центру тяжіння тіла від першого зіткнення з опорою до моменту повного припинення руху. Чим цей шлях коротше, тим швидше буде зупинений рух, тим різкіше і сильніше струс тіла в момент приземлення. Так, якщо при падінні з висоти 2 м стрибун амортизував би навантаження приземлення на шляху, то перевантаження при цьому дорівнювала б 20-кратній вазі спортсмена. Перевантаження зв'язок і м'язів і струс організму привели б до ушкоджень. От чому важливо якнайбільше подовжити шлях гальмування (глибше присідати, а також використовувати відповідний матеріал, що знаходиться на місці приземлення ).
Приземлення в яму з піском викликає дуже велике навантаження. Так, наприклад, у стрибках із жердиною при падінні з висоти близько 4 м середнє навантаження на м'язи ніг перевищує вагу стрибуна в 5-6 разів ( Д.А. Семенов ). Саме через такі перевантаження працездатність стрибуна із жердиною знижувалася вже після 4-6 стрибків з повного розбігу. Сучасний пристрій місць для стрибків значно полегшує приземлення в стрибках у висоту і із жердиною. Нові матеріали і пристрої (поролон, амортизаційні подушки) дозволили збільшити кількість стрибків у кілька разів, запобігти виникнення м'язових болів і травм і не піклуватися про форму приземлення.
Значне перевантаження в момент приземлення відбуваються тепер лише в стрибках у довжину і потрійним з розбігу. Тут безпека приземлення досягається падінням під кутом до площини піску. Пісок, що ущільнюється під вагою стрибуна, не тільки зм'якшує поштовх, але і переводить рух у горизонтальне, чим помітно збільшується ( на 20-25 див ) довжина шляху гальмування і значно зм'якшується приземлення.
Література:
1. Стражак А.П., "Стрибок у висоту" 1987 р. Видання стор. 76.
2. Партнов В.П. "Стрибок у висоту" фізкультура і спорт 1979 р. Видання стор.59.
3. Н.Г. Озолин, В.И. Воронкин,: "Легка атлетика" стор.65.