Туризм по природі своєї неможливий без елементів пізнання краю. Неможливо, подорожуючи, нічого не дізнаватися. Справедливий афоризм: "Туризм - це краєзнавство, але краєзнавство - це не туризм".

Для організованого, культурного туризму проходження наміченого маршруту є пріоритетним. А для краєзнавства маршрут і спосіб пересування не самоціль.

Цілком правомірно говорити і про поділ на певні види краєзнавства в школі: прості візуальні спостереження завжди робляться в походах, але повне право на життя має і серйозне, глибоке краєзнавство без зв'язку з туризмом. Немає необхідності дійсне краєзнавство обов'язкове погоджувати зі спортивними нормами походів; важко втиснути серйозну пошукову, науково-дослідну роботу в строгі рамки спортивного походу. Часто від цього програють і пізнавальність і спортивність, а головне - страждають діти від перевантажень.

Тут не повинне змінювати почуття міри. 

Нехай у школі буде і серйозне краєзнавство по різних галузях знань (назвемо його "науковим краєзнавством") і туристське краєзнавство: юні мандрівники у своїх походах, на злетах і на змаганнях завжди будуть одержувати і знання, і враження про край, де пролягають їхні маршрути.

Спортивний зміст туристського походу складається в подоланні туристами власними силами і засобами різних природних перешкод на маршруті, а також труднощів і позбавлень похідного життя. Це подолання повинне бути заздалегідь розрахованим, посильним і обов'язково успішним; воно відбувається особисто кожним учасником, але в умовах колективної взаємодії.

Спортивні задачі походу будуть виконані, якщо вдасться протягом усього терміну зберегти гарне фізичне і духовне самопочуття всіх учасників у незасвоєчасному і часом дуже агресивному середовищу походного мешкання.

До природних перешкод, крім модних нині мотузкових переправ, підйомів і спусків по мотузках і інших так званих "технічних елементів" (у кожному виді туризму вони свої), на перше місце треба поставити саму відстань - довжину переходів, довжину маршруту в цілому, тобто кілометраж. Незалежно від наявності зручних доріг чи повного бездоріжжя на маршруті, самі кілометри простору вимагають подолання, а всі інші складності, перешкоди є доповненням до них.

До спортивного змісту туристського походу відноситься і точне проходження наміченого маршруту - орієнтування на незнайомій місцевості по карті і компасу. Цей елемент змісту вимагає серйозної інтелектуальної роботи, гарного знання географії і топографії, кмітливості, уміння спостерігати, підсумовувати й аналізувати факти.

Також до спортивного змісту походів можна віднести і тимчасовий відрив туристів від звичного домашнього, вже освоєного комфортного середовища мешкання і перехід на повне автономне життєзабезпечення, коли всі блага життя доводиться добувати своєю працею - чималими фізичними і розумовими зусиллями. Похід, як стрибок у крижану воду після парної лазні, створює контраст між звичним укладом життя в комфортній домашній повсякденності і "безпритульним кочовищем". Він дозволяє учасникам багато чого переосмислити, оцінити по-новому. Ця так звана "боротьба за виживання" залучає хлопців можливістю випробувати і затвердити себе, вона - одне з важливих спонукань до занять туризмом.

Для так називаної туристсько-краєзнавчої роботи характерна багатоцільність, розмаїтість форм і "завтрашніх радостей". І це необхідно зберігати як у роботі в цілому, так і, зокрема, для її домінанти - походу. Не даремно туристсько-краєзнавчу форму роботи з дітьми називають самим комплексним видом позакласної виховної роботи.

Необхідно прагнути до використання в школі всього різноманіття форм туристських занять дітей, тому що тільки при цьому можна повніше задовольнити різноманітні інтереси дітей, залучити найбільшу їх кількість у туризм, побудувати в школі так називану систему ТКР. Те ж і у відношенні походів: виділяючи одну ціль-задачу як головну, не можна перетворювати її в єдину, не можна випустити з уваги інші цілі. Це зруйнувало би похід як педагогічний комплекс, що дозволяє різнобічно впливати на розвиток дитини.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Туризм як форма активного відпочинку і додаткової освіти корисний кожній людині. Мало сказати корисний - він необхідний кожної особистості, що розвивається. Так, наприклад, у школі фактично повинні бути такі види туризму: один як обов'язковий для всіх класів ("класний туризм"), але мінімальний по обсягу, інший - для аматорів подорожувати, для захоплених краєзнавством, - як заняття в гуртках по інтересах ("гуртковий туризм"). Ці види туризму відрізняються по багатьох параметрах: обсягу переміщень, регулярності, складності і розмаїтості форм заходів (справ), глибині вивчення туризму і, звичайно, по контингентах дітей, що втягуються в туризм.

Споживчим змістом туризму є все те, що він дає (може дати) людині - той очікуваний результат, заради якого людина вступає на туристську стежку.

Цей "споживчий кошик" туризму складають:

а) радісні переживання (емоційність);

б) зацікавлена, корисна інформація (пізнавальність);

в) зміцнення здоров'я,

г) фізичний розвиток;

д) яскраві враження (сприйняття);

е) різного роду корисні уміння, навички.

Крім споживчого, шкільний туризм має і педагогічний зміст. Він полягає в його властивостях, що дають у руки вчителя інструмент різнобічного впливу на вихованців.

Сюди, крім вмісту згаданої "кошика", по-перше, віднесемо зовсім унікальні можливості для найглибшого вивчення особистості кожного вихованця, що дає туризм. В поході, як на рентгені, дитину видно наскрізь, усе її життя - побут, праця, подолання труднощів і позбавлень, інтелектуальний процес, комунікабельність, ментальність, емоційність - все розкривається до дна в живому спілкуванні. У звичайному шкільному житті таких можливостей ніколи не виникає. А досконале знання вихователем своїх підопічних - неодмінна умова гарної роботи.

По-друге, туризм - відмінна форма реалізації краєзнавчого принципу у вивченні основ наук. Ніяка інша навчальна чи позанавчальна діяльність не дає в такій