Велике виховне значення мають традиційні форми організації уроку, які вчитель повинен постійно тримати в полі зору, висуваючи до учнів такі вимоги:*

ретельна підготовка до уроку, шанування праці на уроці, відпові-дальне ставлення до навчального часу;*

дотримання трудової дисципліни на уроці — умова успішних спі-льних дій;*

дотримання норм етики у взаєминах — вираз взаємоповаги, необ-хідної для ефективного навчання;*

організація взаємоконтролю і взаємодопомоги — форма прояву колективізму;*

дбайливе ставлення до обладнання, інвентаря — вираз турботи про матеріальні цінності суспільства;*

чітке виконання команд, шикувань — у мова успішних колективних дій;*

участь у підготовці і прибиранні приладів, місць занять — колек-тивні дії самообслуговування;*

дотримання вимог єдиної форми, емблеми — прояв почуття відпо-відальності за успіхи і невдачі свого колективу;*

сувора заборона висміювати невдачі товаришів, натомість співпе-реживання як елемент гуманізму.

Велике значення у виховній роботі на уроках мають традиції. Найсприят-ливішими для закладення традицій є перші уроки. На них формуються основи свідомої дисципліни, правильні взаємовідносини в учнівському ко-лективі, виробляється діловий ритм навчальної роботи, формуються взаємовідносини вчителя й учнів, певне ставлення юнаків і дівчат до слів учителя. Із перших уроків учитель повинен тримати себе впевнено, твер-до, доброзичливо, не метушитись, не опускатись до моралізування, докорів. Щоб уникнути неприємного відчуття перших уроків, молодому вчителю до-цільно познайомитися з учнями в позаурочній обстановці. Йдучи на урок, учитель мусить володіти достатнім арсеналом педагогічної техніки, що за-безпечить йому взаємодію з учнями. Наприклад, усмішка вчителя, коли він входить у зал, свідчить про те, що йому приємна зустріч з учнями, і це ство-рює сприятливий психологічний настрій у дітей, приваблює їх до вчителя, викликає прагнення працювати, причому не тільки за його вказівками, а й самостійно. Так розв'язується головне завдання — прищепити вихован-цям уміння вчитись. Водночас зауважимо, що пряма апеляція до свідомості, наполегливі спроби пояснити, "що таке "добре" і що таке "погано", виявля-ються гнітюче неефективними.

Водночас наявність традицій не виключає можливості їх порушення діть-ми, зате гарантує успіх під час коректуючих дій учителя. Відтак, урок виховує лише тоді, коли має виховну мету. Мета не досягається в процесі одного уроку, бо й особисті якості не формуються за допомогою одного виховного акту. Для їх становлення, як переконує досвід, необхідне багаторазове повторення протягом 6-8 уроків (за умови справедливого розподілу обов'язків між учнями, ретельного виконання висунутих вимог, суворого контролю за їх виконанням і постійної оцінки вчинків). Мета такої серії уроків реалізується шляхом послідовного вирішення низки завдань. Отже, завдання є ніби сходин-ками в досягненні мети. Наприклад, якщо вчитель ставить за мету розвинути почуття гуманності, тоді доцільно послідовно вирішувати такі завдання:*

викликати в дітей інтерес до позитивних якостей своїх товаришів;*

привчити дітей не глузувати з невдач товаришів;*

створити атмосферу переживання одне за одного;*

практикувати і заохочувати взаємодопомогу на уроці.

Привчаючи дітей до охайності, треба послідовно висунути ряд вимог до спортивної форми, взуття, зачіски, місця занять, обладнання.

Виховні можливості уроку випливають також зі змісту навчального ма-теріалу. Спільні дії виховують організованість, ігри сприяють активному спілкуванню дітей, а отже, вихованню колективізму. Рухливі ігри "Космо-навти", "Кіннотники-спортсмени" формують стриманість, уважне ставлення до ровесників.

Велике виховне значення мають бесіди і повідомлення вчителя про звитя-ги спортсменів на відповідальних змаганнях, у житті.

Отже, будь-який педагог — не тільки вчитель. Він, передусім, — вихова-тель. Але виховання, якщо розуміти його не формально, а як життєве кредо педагога, неможливо виділити окремо в його діяльності. Виховуючим (по-зитивним або негативним) є кожен крок учителя.

Вказуючи на необхідність виховувати свідому дисципліну, К. Ушинський різко критикував тогочасну школу, в якій дисципліна спиралася на страх до вчителя, який "роздає нагороди і покарання". Він підкреслював, що все має грунтуватися на особистості наставника, "бо виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості". З огляду на це, варто підкреслити важливість значення особистісних рис, манер, вчинків учителя, оскільки кож-ним своїм словом, інтонацією, мімікою, поглядом, посмішкою, жестом він справляє певний вплив на учнів, організовуючи їх взаємодію.

Учитель фізичної культури, як ніхто Інший, стоїть близько до дітей, зва-жаючи на спільність і доступність інтересів, час, проведений разом. Тому в сьогоднішньому кліматі очищення шкільного життя, відродження тради-цій українського шкільництва треба покласти край тим беззаконням, які десятиріччями чинилися руками вчителів, або з їхньої мовчазної згоди. Най-ганебнішим з цих явищ є "присвоєння" дітям чужих прізвищ і років народження на час виступу в змаганнях. А хто визначить масштаби зла, що завдають вихованню дітей шкідливі звички (куріння, вживання алкоголю, лихослів'я) їхніх шкільних спортивних наставників!?

Як і оздоровчі, виховні завдання розв'язуються у нерозривному зв'язку з освітніми на кожному уроці — від його початку і до кінця. Часом вони мо-жуть виступати і самостійно (з чітким формулюванням і конспектуванням).

Донесення завдань уроку до свідомості учнів

Уроки педагогів-новаторів відрізняються тим, що їхня воля збігається з праг-ненням учнів досягти тієї мети, на яку спрямовані зусилля педагога. Тому під час повідомлення завдань уроку вчитель прагне викликати в усіх учнів зацікав-леність у їх розв'язанні. Цьому сприяє висунення завдань, пов'язаних із