Однак основна частина дози, яка формується при інгаляційному надходженні радіоактивних речовин, зумовлена ізотопами радону і торону, з якими людина стикається постійно. Ці благородні гази накопичуються в закритих кам'яних і цегляних будовах і несуть найбільше дозове навантаження серед радіоактивних речовин нечорнобильського походження. Шлях проникнення радіоактивних речовин через шкіру вивчений менше, ніж інгаляційний і пероральний. Це зумовлено тим, що нібито проникання радіонуклідів через шкіру є незначним і не заслуговує серйозної уваги. Однак це не так. Шкіра є бар'єром і водночас одним з можливих шляхів проникнення радіонуклідів та інших речовин із зовнішнього середовища в організм тварини і людини, а також одним з шляхів екскреції їх з організму [9, 22]. Існує ряд радіонуклідів, які досить активно проникають через шкіру. Проникання радіоактивних речовин через непошкоджені шкіряні покриви є досить швидким і за кількістю співрозмірним з всмоктуванням у шлунково-кишковий тракт. Тому дезактивацію шкіри при її забрудненні слід розглядати як засіб, який запобігає нагромадженню радіонуклідів у внутрішніх органах (Л.А. Булдаков, 1990). Радіоактивні речовини більш або менш міцно фіксуються на поверхні шкіри, потрапляючи в маленькі борозенки і пори через виходи волосяних фолікулів, протоки сальних і потових залоз, або безпосередньо через епідермальний бар'єр вони можуть проникати в дерму і по кровоносних та лімфатичних судинах – у внутрішнє середовище організму. Фізико-хімічний стан радіонуклідів визначає шлях виведення їх з дерми. їх іонодисперсні форми (цезій_, стронцій-90) – як по кровоносних, так і по лімфатичних капілярах, колоїдні форми – переважно через лімфатичні судини (Л.А. Булдаков, 1967, Л.А. Ільїн із співавт., 1972) засвідчують, що, незалежно від хімічних особливостей елементів, зумовлених їх належністю до тієї чи іншої групи періодичної системи, радіонукліди при попаданні на шкіру у вигляді водних розчинів швидко проникають у шкіру і розподіляються по всій її товщі. З цим аспектом проникання радіоактивних речовин пов'язані проблеми купання і ходіння босоніж, а також гігієнічний догляд за шкіряними покривами. Звести до мінімуму шкідливі наслідки радіоактивного забруднення допоможе виконання ряду гігієнічних рекомендацій. Особливо слід звернути увагу на харчування, тому що, як відомо, опромінення інкорпонованими радіонуклідами в багато разів небезпечніше, ніж зовнішнє при одних і тих же кількостях радіонуклідів.

1.2. Біологічна дія інкорпорованих радіонуклідів

Під час аварії на ЧАЕС в атмосферу було викинуто понад 450 типів радіонуклідів. Найбільший "вклад" в опромінення людей внесли радіонукліди лише трьох елементів: йоду, цезію і стронцію. Поширення їх по поверхні землі відбувалося за рахунок рознесення вітром і випадання на землю у вигляді радіоактивних опадів. Тому в перші 2-3 місяці після аварії, коли радіоактивні речовини ще перебували в повітрі, необхідно було вжити невідкладних заходів щодо захисту населення від потрапляння пилу в приміщення, на одяг, – в дихальні шляхи. Найбільшу небезпеку в перший період після аварії створював радіоактивний йод, який на 50-70% зумовлював радіоактивність цього періоду. Головна особливість ізотопів йоду полягає в тому, що вони, потрапляючи в організм одним з трьох основних шляхів (інгаляційно – при вдиханні, перорально – при споживанні з їжею і через шкіру), одразу ж включається в біологічні процеси. Найбільш чутливими до опромінення ізотопами йоду є діти у віці до двох років. А, скажімо, основним фактором радіаційної небезпеки в період випасного утримання худоби є пероральне надходження йоду з молоком, а не інгаляція йоду. У випадку аварійного викиду йоду у зовнішнє середовище забруднення молока досягає максимуму на 4 добу, а доза на щитовидну залозу у дитини від вживання молока (1 л/доб.) може в сотні разів перевищити дозу від вдихання повітря, забрудненого радіоактивним йодом (В.Ф. Козлов, 1991).

Цезій і стронцій є хімічними аналогами відповідно калію і кальцію і мають високу біологічну рухливість. При наявності в ґрунті вони інтенсивно проникають у рослини і по біологічному ланцюжку – в організм людини. Цезій_, як і його аналог калій, бере участь у всіх реакціях обміну. При припиненні вживання забруднених цезієм продуктів половина його виводиться з організму вже за 20-25 днів, а через 60-65 днів його залишається лише 10% [9, 24].

Зважаючи на порівняно короткий період напіврозпаду цезію-134 (приблизно за 6 років), всі захисні заходи в зонах забруднення проводяться з розрахунку вмісту в ґрунті цезію-137, період напіврозпаду якого триває близько 30 років, тобто приблизно 90% його розпадається аж за 90 років.

Науковими дослідженнями показано, що основним джерелом опромінення людей на забруднених територіях в післяаварійний період є харчові продукти місцевого виробництва. їх споживання призводить до формування 75-90 відсотків загальної дози, а тому максимум уваги треба приділяти радіологічному контролю продукції сільського і лісового господарства як у громадському, так і в особистих секторах.

Під біологічною дією іонізуючих випромінювань розуміють їх здатність спричиняти функціональні, анатомічні та метаболічні зміни на молекулярному, клітинному рівнях та на рівнях організму і його органів.

При іонізації і збудженні складних біологічних молекул відбувається їх ди-соціація