Е.Г. Мілнер (1991) вважав, що в цих вправах повинні брати участь не менше 2/3 всієї м'язової маси тіла при відповідній інтенсивності і тривалості (не вище рівня аеробно-анаеробного переходу) не менше 20 хвилин [16].

Заняття будь-яким видом спорту дають деякий оздоровчий ефект, але для широкого застосування рекомендуються ті види спорту, які вимагають перш за все прояву витривалості (Р.Е. Мотилянська з співавт., 1969, Е. Бокк з співавт., 1984). Цей висновок обґрунтовують так:

1. Тривалі навантаження сприяють виникненню в організмі пристосованих реакцій. На відміну від безперервних інтервальні методи тренування ведуть до швидкої, але менш сталої пристосованості.

2. Відомо, що тривалі безперервні навантаження призводять до високої економізації, до значного споживання кисню.

3. Тривалі навантаження стабілізують вегетативну нервову систему, економізують роботу серця в спокої, а також при невисокому і середньому навантаженні. Тим самим вони протидіють факторам ризику повсякденного життя [9, 44].

Проте результати досліджень С.А. Душаніна і співавторів (1982) свідчать про необхідність в оздоровчому тренуванні використовувати вправи для стимуляції як аеробної, так і анаеробної продуктивності.

О.Я. Пирогова (1989) вважає, що, віддаючи перевагу розвитку витривалості, в тренувальних програмах слід передбачати розвиток рухових якостей згідно з віковою доцільністю їх формування [19].

У літературі існують різні думки про тривалість і інтенсивність оздоровчого тренування.

На думку більшості дослідників, бажано проводити тренувальні заняття п'ять разів на тиждень (Н.М. Амосов, 1972 [1]; Г.Л. Ананасенко, 1985; Cooper, 1970). У всякому разі – не рідше трьох разів на тиждень (Е.Г. Мілнер, 1991 [16]). При вивченні реакції серцево-судинної системи і рухових функцій в осіб з приб-лизно однаковим фізичним станом в, умовах 3- і 5-разових занять на тиждень, рівних по тривалості і енергетичній вартості, було встановлено, що вплив 3- і 5_разових занять на тиждень на реакцію системи кровообігу по більшості показ-ни-ків практично однаковий, тоді як розвиток рухових якостей більш виражений при 5-разових тренуваннях (Е.А. Пирогова [19], Л.Я. Іващенко, 1980 [10]).

Порогового величиною навантаження, яка дає мінімальний оздоровчий ефект, прийнято вважати роботу на рівні 50% МП К або 65% максимальної вікової ЧСС у початківців, 130 уд./хв. у підготовлених фізкультурників. Тренування при ЧСС нижче цих величин малоефективне, тому що в даному випадку ударний об'єм крові не досягає максимальних величин і серце не до кінця використовує свої резервні можливості (Е.Г. Мілнер, 1991) [16].

Інтенсивність навантаження найчастіше дозують по пульсовій кривій. Це зумов-лено доступністю практичної реєстрації. Інформативність цього показника підтверджується дослідженнями ряду авторів (В.В. Розенблат, 1961; В.М. Заціорський, Н.Г. Кулик, 1965). Вважають, що при тривалій роботі помірної інтенсивності на витривалість (50-60% від максимальної), яка здійснюється на стійкому рівні, пульс в середньому рівний: у віці 12-13 років – 134±6 ударів за хвилину, у віці 14-15 років – 127±6,6, у 18-19 років – 123±7,8, у 21-22 роки – 111±6 ударів за хвилину. Частота серцевих скорочень в межах 180±10 ударів за хвилину сигналізує, що навантаження близьке до максимального в будь-якому віці, незалежно від абсолютної величини виконаної зовнішньої роботи (P.E. Мотилянська з співавт., 1969).

С.С. Золкова і Л.І. Ратушна (1981) показують доцільність використання в процесі уроку фізичної культури високих фізичних навантажень (ЧСС 180-190 уд/хв.). Тривалість одноразових впливів високих навантажень не повинна перевищувати 2/3 хв. Протягом уроку таких моментів може бути 4-5.

І.І. Лучковський (1992) вважає, що адаптація людини до комплексної дії фізичних навантажень гіпоксії і гіперкапнії в процесі затримки дихання під час вправ зменшує негативні наслідки перебування в умовах підвищеного рівня радіації.

2.2. Заняття фізичними вправами з метою підвищення стійкості організму в умовах радіоактивного забруднення

Питання щодо занять фізичною культурою в умовах впливу радіації ще вимагає детального вивчення, розробки форм і методів занять із врахуванням віку, статі, індивідуального здоров'я, дози опромінення і т. д.

Літературні джерела свідчать про те, що ні дози, які отримує населення внаслідок радіоактивного забруднення території, не викликають специфічних хвороб, пов'язаних з (опроміненням. Таких, як гостра та хронічна променеві хвороби, хоча кагальна картина захворювань значно погіршилась. Отже, малі дози радіації в комплексі з негативним емоційним станом слід розглядати як стресовий фактор, який може призвести до виникнення нових і ускладнення існуючих патологічних процесів в організмі людини. Ті симптоми, на які скаржились обстежені, не вкладаються в картину конкретних захворювань і розглядаються авторами робіт як ронозологічні стани, які можуть стати однією з причин обмеження працездатності як в даний період, так і в майбутньому (І.М. Хомавюк з співавт., 1991).

В таких умовах дуже важливо дати на озброєння населенню (зокрема, вчителям фізичної культури) такі засоби оздоровлення, які б допомогли зберегти здоров'я і працездатність в реальних умовах постійного проживання.

Коли мова йде про оздоровлення на популяційному рівні, то слід говорити не про якісь специфічні лікувальні заходи, а про неспецифічні методи поліпшення здоров'я населення з врахуванням конкретних умов, що склались у зв'язку з фактором радіації. На жаль, питанню оздоровлення здорового населення медична наука не приділяє достатньої уваги. Підготовка лікаря спрямована на виявлення і ліквідацію існуючого патологічного процесу. Головний парадокс сучасної медицини полягає в тому, що вона, ставлячи своєю метою зміцнення здоров'я людини, займається головним чином хворобою. Профілактика захворювань і формування здорового способу життя населення є актуальною проблемою гігієни фізичної культури