2.3. Фізіологічне обґрунтування нормування фізичних навантажень дітям, які проживають у зонах радіологічного контролю

Фізичне навантаження залишається не лише провідним чинником підвищення фізичної і розумової працездатності дітей, які проживають в забрудненій радіонуклідами зоні, але й основним засобом профілактики багатьох захворювань.

До обґрунтування і нормування фізичних навантажень, адекватних функціональним можливостям дітей, як правило, необхідно підходити з таких позицій: 1) нормування фізичних навантажень за окремими фізіологічними показниками, зокрема за ЧСС, вживання кисню, спірометрії; 2) дозування інтенсивності фізичного навантаження в залежності від максимальної швидкості переміщення; 3) оцінка інтенсивності навантаження, виходячи з максимальних енергетичних можливостей організму; 4) забрудненість навколишнього середовища, в т. ч. продуктів харчування радіонуклідами; 5) стан здоров'я дітей; 6) фізичний розвиток дітей.

Якщо оцінювати інтенсивність навантаження, то в фізіології фізичного виховання використовуються два трактування інтенсивності. Одне з них оцінюється величиною вживання кисню і використання енергії, друге ділиться на зони в залежності від показників механічної роботи, яку виконує людина. Вивчаючи ці закономірності, В.С. Фарфель виділив зони інтенсивності м'язової діяльності: максимальну, субмаксимальну, велику і помірну. Слід відмітити, що ці критерії широко використовуються в практиці фізичної культури та спорту дорослого контингенту спортсменів. Щодо дітей, то таких чітких критеріїв інтенсивності фізичного навантаження в теорії і практиці спорту не існує.

У процесі фізичного виховання, трудового навчання в природних життєвих умовах і ситуаціях людина зустрічається з необхідністю виконання великого спектру фізичних вправ, різних за характером і інтенсивністю. Саме тому вони повинні бути в арсеналі фізичного виховання, але величини навантажень слід вибирати оптимальні, тобто такі, які ведуть до втоми і здатні компенсувати енергію після відпочинку, що була витрачена на реакцію фізіологічних систем.

В залежності від складу функціональних систем, які формуються постійно під час фізичних навантажень, фізичні вправи можна розділити на такі групи: 1 – вправи, які допомагають оволодіти спортивними, трудовими, побутовими, цілеспрямованими діями, рухами; 2 – вправи, які допомагають оволодіти природними локомоторними рухами; 3 – вправи ігрового характеру, які викликають емоційні реакції; 4 – вправи, які розвивають і підтримують статичні зусилля; 5 – вправи, які розвивають рівновагу і статокінетичну стійкість.

В залежності від об'єму м'язової маси фізичні вправи класифікуються на:
1 – локальні вправи, в реалізації яких бере участь 1/3 всієї маси (динамічні і статичні точні рухи, які виконуються руками); 2 – регіональні вправи з участю від 30 до 50% всієї м'язової маси (м'язи тулуба, ніг, рук і верхнього плечового поясу); 3 – глобальні, в здійсненні яких бере участь більше 50% всієї м'язової маси тіла (активна ходьба, біг тощо).

Класифікують фізичні вправи і з врахуванням сили, швидкості та тривалості м'язового скорочення, розділяючи на: 1 – силові, які виконуються з максимально можливою напругою м'язів у динамічному або статичному режимах при малій швидкості рухів; 2 – швидкісно-силові, які виконуються в динамічному режимі, одночасно з великою швидкістю і силою м'язового скорочення, що забезпечує велику інтенсивність; 3 – вправи на витривалість, при виконанні яких м'язи скорочуються з меншою силою і швидкістю.

З точки зору енергетичного забезпечення встановлено, що воно організовується такими енергетичними системами: 1 – анаеробна фосфатогенна (АТФ + КФ), вона ж і алактатна; 2 – лактацидна (гліколітична); 3 – аеробна (киснева).

При фізичному навантаженні різної інтенсивності і тривалості вклад названих систем є різним. У зв'язку з цим фізичні вправи поділяються на групи з очевидною перевагою анаеробного, або аеробного шляхів енергоживлення, а також змішаного анаеробно-аеробного енергозабезпечення.

Варіанти позитивної взаємодії фізіологічних систем, яка сприяє підвищенню працездатності: 1 – коли в тренувальних заняттях виконуються спочатку алактатні анаеробні (швидкісно-силові), а потім анаеробні гліколітичні вправи (вправи на швидкісну витривалість); 2 – коли спочатку виконуються алактатні анаеробні, а потім аеробні вправи (вправи на загальну витривалість); 3 – коли спочатку виконуються анаеробні гліколітичні (в невеликому обсязі), а потім аеробні вправи (М.О. Годик, 1980).

При нормуванні навантажень необхідно враховувати такі їх компоненти: 1) тривалість вправ; 2) їх інтенсивність; 3) тривалість інтервалів відпочинку між вправами; 4) характер відпочинку; 5) число повторень фізичних вправ; 6) характер м'язового навантаження.

Крім цих компонентів, в сьогоднішній ситуації необхідно враховувати радіологічну обстановку на об'єктах для занять фізичною культурою (спортивний зал, басейн) [9, 54].

Слід відмітити, що нормування та фізіологічне обґрунтування фізичних навантажень дітей шкільного віку, що проживають у зонах радіологічного контролю, ще не розроблене і не вивчене. Доробки вчених нашого колективу, а також Вінницького педагогічного інституту – то лише перші спроби пролити світло на цю важливу проблему.

Наукові дослідження, які постійно ведуться нами на дітях-чорнобильцях, свідчать про те, що фізичні вправи необхідно використовувати як оздоровчий, і профілактичний атрибут у режимі дня їх діяльності.

Таким чином, разом з вивченням адаптації фізіологічних систем до фізичного навантаження в умовах радіологічного забруднення спеціалістам фізичної культури (тренерам, вчителям) необхідно керуватись тими даними, які є надбанням багатьох вчених і описані в доступній літературі.

Крім того, ще в недостатній мірі висвітлені результати досліджень великого колективу співробітників Науково-дослідного інституту вікової фізіології дітей та підлітків, інших наукових установ.

Узагальнюючи досягнуте і керуючись цим в практиці фізичної культури, можна застосовувати фізичні навантаження, які будуть успішно сприяти як фізичному, так і розумовому розвитку дітей.

Численні наукові дослідження показують, що в дітей з 7-8 років зростають інтенсивність і обсяги фізичного навантаження, величина максимального темпу рухів, максимальна тривалість фізичного напруження, відбувається швидке поновлення нейромоторного апарату після навантаження в залежності від його характеру і т. д., що свідчить про