залучити молодь до інтенсивної праці над собою, над фізич-ним самовдосконаленням.

Що таке "Пласт"? Ця назва походить від назви частини українських козаків, які після ліквідації Запорізької Січі подались на Кубань і злились з кубанськими козаками. В кубансь-кому війську вони виконували роль розвідників - пластунів.

Галицький пласт мав таку структуру: гурток - найменша організаційна одиниця (6-10 хлопців);

чета - 2 - 4 гуртки (24 - 40 хлопців);

сотня - 2 - 4 чети (90 - 160 хлопців);

полк - 2 або більше сотень (192-320 хлопців).

Всі полки однієї місцевості творили пластовий кіш. Усі пластові частини підлягали Верховній Пластовій Раді у Львові.

Пластуни мали свою форму, вітались трьома випрямлени-ми пальцями правої руки, прикладаючи їх до криса капелюха. Три випрямлені пальці вказували на три обов'язки пластуна:

1. Бути вірним Богу і Україні.

2. Допомагати іншим.

3. Повинуватись пластовим законам і властям.

Між собою пластуни вітались словом „скоб”. Скоб - це назва гірського орла, окремі букви цього слова розкривали зміст пластового девізу: "Сильно, Красно, Обережно, Бистро!"

В 1925 році січі змінюють статут і назву на „Луг”.

Мета руханково-потяжного товариства "Луг" - допомогти цивільному населенню у випадку стихійних лих, виховання мо-лоді через культуру духа і тіла, „Луг" береже українську молодь від пиятства, хуліганства, гультіпатства, викорінює підле почуття рабства, забезпечує фізичним гартом. "Луг" в 1926 році на Коломийщині збирає на своє свято 16 органі-зацій (до 500 чоловік). Для делегатів "Лугу" в Коломиї - проводились руханково-потяжні курси.

В жовтні 1926 року на території Галичини нарахову-валось 600 Лугових товариств, видавались газети "Луговик", „Вісті з Лугу”, Хоч „Луг” зазнавав переслідування з боку польської адміністрації, його голос щораз ставав сильніший:

Гей Луг Іде.!

Красен мак цвіте,

Стань у лаву, молоде!

Бо я в тій лаві,

У злій славі,

Вся неволя пропаде!!!

В 1932 році "Луг" змінює статут, за яким підлягає контролю Державного уряду фізичного виховання і з цього ча-су втрачає право займатись потяжництвом.

1924 рік знаменний тим, що засновується Карпатсько-Мщетарський Клуб, який об'єднує самостійні спортивні това-риства й спортивні секції сокільських гнізд, а в 1930 році засновується Союз української поступової молоді Імені Драгоманова "Каменярі". Тут молодь поряд із культурно-освітньою працею займається рухавкою і змаганнями.

Станом на 1936 рік Галичина мала таку кількість фізкультурних організацій: „Соколів - 233, „Лугів”-718, „Каменярів” - 291, ”Українських спортивних Союзів” - 62, „Лещет – клубів” - 1.

Що стосується фізичного виховання в середніх школах, то воно організовувалось по - різному. Руханка в державних школах не була обов'язковим предметом і станом на 1911 - 1912 рр. проводилась лише в Кіцманській державній гімназії, Рогатинській приватній гімназії, Буській реальній гімназії, Львівсь-кій дівочій гімназії та Львівській семінарії Українського педагогічного товариства, де, в основному, виділялось по одній годині на тиждень. В Станіславській українській гімназії перший клас мав дві години, а другий і вищі — по одній годи-ні на тиждень. Найкращий стан справ був у Кіцманській гімна-зії, де всі класи (8 відділів) мали по три години. В приват-них гімназіях і семінаріях Українського педагогічного това-риства кожний відділ мав по дві години.

Власні спортивні зали мали лише .академічна гімназія у Львові, гімназії Перемишля, Кіцманя, Станіслава. Всі інші школи в Галичині не мали залів і користувались в погід-ні дні подвір'ям і толокою, а в непогожі - зали позичали у польських товариств.

Крім руханки і спорту, в Львівських, Перемишлянських, Тернопільських та Кіцманській гімназіях заведено подекуди військову науку - стрілецтво.

Велике значення у поширенні руханки мали спортивні секції, які були добре розвинені в Перемишлі, Тернополі, Львові, а також пластові гуртки, які розвивались по всіх місцях, де були середні школи.

Галичину турбувала проблема кадрів для середніх шкіл, яких було, безумовно, мало. Не було жодної вчительки, яка б вела рухавку. З приватних джерел відомо, що до руханкового інституту підготовлялись панночки, але вони не витримували вступ-них іспитів.

Фізичне вихованку у народних школах і ступеня, як свід-чить стаття "Фізичне виховання в народних школах 1 ступеня" учителя фізкультури П. Франка, мало цілісну систему, яка по-ряд із запобіганням негативного впливу сидячого способу життя на організм, ставила за мету:

виростити здоровий, всесторонньо розвинений організм, навчи-ти долати лінивість душі і тіла;

навчити життєво-важливих рухових навичок і умінь;

виховати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість та солідарність;

виробляти замилування до веселості та погідності духу;

розвивати замилування до природи та любов до рідного краю;

відірвати від шкідливих звичок і спрямовувати до доцільних, залежно від віку та статі, занять за інтересами. При цьому широко використовувати традиції, звичаї народу як загальні, так і місцеві.

Для проведення занять школи використовували пристосовані приміщення (зали із лавами), подвір'я, береги річок, луги, лісосмуги тощо.

На практичних заняттях учні повинні були самі ви-готовляти для себе деякі найпростіші прилади: луки, стріли, булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, коркові поя-си для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у висоту, жердки, палиці для відбивання м'ячів і м'ячі. Ставились пев-ні вимоги і до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалась із штанців та сорочок з короткими рукавами які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилось босоніж.

У кожній школі обов'язковими були 10-хвилинні руханки, які виконувались під музичний супровід сопілки, мандо-ліни, дримби, бубна. В зміст входили вправи для рук, рухливі ігри - забави із співом, наприклад: "Дрібушка", "Котик Мурчик", "Ой сусіди, сусідоньки", "Барвінок", "Огірочки", " Мак" і інші. Діти уже в народній школі повинні навчитись поєднувати в руханці гарне з корисним (фізичне удосконалення, естетичні смаки