Реферат на тему:
Навчально-тренувальний процес в гімнастиці
ПЛАН
1.Навчання і тренування, як єдиний педагогічний процес
2. Принципи тренування
2.1. Єдність поглибленої спеціалізації і направленості до високих досягнень.
2.2.Єдність загальної і спеціальної підготовки.
2.3. Неперервність тренувального процесу.
2.4. Єдність поступового підвищення навантаження і тенденції прагнення до максимальних результатів.
2.5. Хвилеподібність динаміки тренувальних навантажень.
2.6. Циклічність тренувального процесу.
3. Завдання і зміст процесу тренування
3.1. Основні завдання спортивного тренування.
3.2. Зміст навчально-тренувального процесу з гімнастики
1. Навчання і тренування, як єдиний педагогічний процес
Необхідно, щоб організм учнів повною мірою пристосувався до складної спортивної діяльності. Важливим є також виховання морально-вольових якостей. Цілком зрозуміло, що на все це потрібен тривалий час. Спостереження свідчать, що для досягнення високого рівня спортивної майстерності спортсмен затрачає 4-8 років. Але, оскільки процес спортивного вдосконалення практично є безмежним, то й роботи над розвитком і вдосконаленням рухових та морально-вольових якостей не обмежується певним часом. Так, заслужений майстер спорту, чемпіон світу та Олімпійських ігор М.Воронін шлях від новачка до майстра спорту пройшов за 3,5 року. Валерій Кердиміліді, неодноразовий чемпіон, затратив для цього 5,5 року. Приблизно за такий самий час оволодівають майстерністю і дівчата-гімнастки. Наташа Кучинська високої спортивної майстерності досягла за 3,5 року, Лариса Латиніна – за 5, Зінаїда Вороніна – за 4,5 року. Але їхня праця над вдосконаленням своєї майстерності на цьому не припинилась. Досить сказати, що провідні гімнасти тренуються щодня по кілька годин і навіть два рази на день.
Різні строки підготовки гімнастів насамперед залежать від індивідуальних (конституційних) особливостей гімнаста, здібностей, від умов тренування, цілеспрямованості та інших факторів. Бувають випадки, коли спортсмен від природи наділений неабиякими здібностями до рухової діяльності, але займається гімнастикою без особливого бажання. Природно, що в такому разі шлях до спортивної майстерності затягується. Буває, що спортсмени з меншими здібностями, завдяки великому бажанню, наполегливості і цілеспрямованості, а головне – великій працелюбності, досягають значних спортивних успіхів за порівняно короткі строки.
У спортивній діяльності формування людини здійснюється у відповідності з тим моральним зразком, з тим ідеалом, який випливає з вимоги суспільства до людини. При цьому передбачається вільний розвиток індивідуальних особливостей особистості.
Нерідко молоді спортсмени, що досягли певного успіху, зазнаються, стають недисциплінованими, переоцінюють свої можливості. Найчастіше це трапляється з учнями тих тренерів, які в своїй роботі більше захоплюються спортивними досягненнями, а питанням виховання учнів приділяють недостатню увагу. Тут доречно зазначити, що виховати людину відповідно до умов морального кодексу нашого суспільства значно важче, ніж розвивати її фізично, формувати спеціальні фізичні навички.
2. Принципи тренування
Тренування з гімнастики будується на основі відомих принципів, загальних для спортивної діяльності. Розглянемо особливості цих принципів в гімнастиці.
2.1. Єдність поглибленої спеціалізації і направленості до високих досягнень.
В відповідності з цим принципом тренування гімнаста необхідно будувати з врахуванням ближньої і дальшої перспективи. В перспективному плані необхідно визначити програму-максимум для кожного гімнаста і для колективу в цілому. Максимум, як найвище досягнення гімнастів – поняття відносне. Кожному етапу підготовки відповідає свій “максимум”, який проявляється в складності вправ, які засвоюються, в об’ємі тренувальних навантажень. Найвищим досягненням для гімнаста-початківця – програма наступного спортивного розряду, для майстра спорту – модельні вправи “гімнаста майбутнього”. У найбільш підготовлених гімнастів довільна програма складається з 10-12 складних частин.
Принцип прогресування, направленості до високих досягнень виражається у все збільшуючих вимогах, передбачених правилами змагань, до змісту і композиції вправ.
Принцип поглибленої спеціалізації передбачає більш строгий звіт особливостей гімнастики як виду спорту. По-першу, це повинно проявлятись в обґрунтованому виділенні етапів спеціалізованої підготовки гімнастів в зв’язку з віком і рівнем їх готовності. І, по-друге, в переважній більшості використання чисто спеціалізованих засобів тренування. Це перш за все вправи, які визначають майстерність гімнаста (елементи програми, з’єднання, комбінації), засоби спеціальної фізичної і функціональної підготовки.
Поглиблена спеціалізація невід’ємна від врахування індивідуальних особливостей гімнаста, що передбачає підбір не тільки засобів тренування в зв’язку з відмінностями одного гімнаста від іншого, але і спеціалізацією гімнаста як багатоборця з виділенням деяких видів багатоборства для більш поглибленої підготовки. Визначення гімнастам ударних видів і більша (глибша) спеціалізація в цих вправах з врахуванням їх схильностей і можливостей стимулюють учнів, допомагають підвищити їх активність.
2.2.Єдність загальної і спеціальної підготовки.
Сукупність всіх сторін, які визначають всебічну підготовку гімнаста як єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей, дає право рахувати таку підготовку загальною по відношенню до спеціальної, яка направлена на вирішення більш вузьких завдань.
Спеціалізована підготовка, максимальний розвиток якої-небудь якості, засвоєння понадскладних елементів можливі при підвищенні загального рівня підготовленості. В свою чергу, загальну підготовку можна розглядати як додавання ефекту від вирішення завдань, типових для спеціальної підготовки. Важливим методичним питанням є визначення балансу загальної і спеціальної підготовки на різних етапах становлення майстерності гімнастів. За правилом “лійки” широке використання засобів загальної підготовки звужується на етапах досягнення майстерності, а використання засобів спеціальної підготовки, навпаки, повинно зростати.
Принцип єдності спеціальної і загальної підготовки знаходить своє біологічне і соціальне обґрунтування в уявленнях про єдність систем організму, про єдність індивідуума і середовища. Вплив спеціальних вправ для локального розвитку яких-небудь функцій, безсумнівно, відобразиться на організмі гімнаста в цілому. Даний принцип дає можливість відрізняти і в той же час роздивлятись в єдності протилежні на перший погляд явища. Наприклад: загальнорозвиваючі вправи – вправи локальної дії; ЗФП – СФП; об’ємний матеріал – класифікаційну програму; багатоборство – спеціалізацію на окремих видах; загальну працездатність – спеціальну витривалість.
2.3.