Кількість повторень у кожному підході визначається величиною обтяжень. Коли обтяження становлять 90—100% від максимального рівня сили, кількість повторень у підході – 1—3; зменшення обтяжень дозволяє збільшити кількість повторень: якщо обтяження становлять 50—60% від максимальних, то кількість повторень у підході зростає до 10—12.

Паузи між підходами тривалі (до 2-6 хв.) і в кожному конкретному випадку повинні забезпечувати відновлення алактатних анаеробних резервів і працездатності курсантів. При визначенні пауз доцільно орієнтуватися на дані ЧСС, яка відновлюється приблизно одночасно із працездатністю. Паузи бажано заповнювати роботою малої інтенсивності, вправами на розслаблення і розтягування, масажем і самомасажем м'язів.

Нижче наведено кілька ефективних комплексів вправ, спрямованих на збільшення максимальної сили без суттєвого приросту м'язової маси:

1. Виконуються 2—3 рухи з обтяженням, що становить 90—95% від максимального. У тренувальному сеансі – 2—4 підходи, пауза відпочинку – 4-6 хв. У рамках одного варіанту слід виділити два режими роботи м'язів. У одному із режимів усі рухи в підході виконуються без розслаблення м'язів між повтореннями (так, у присіданнях зі штангою її весь час тримають на плечах); в іншому режимі після виконання руху снаряд буквально на кілька секунд ставиться на стійки, щоб на мить розслабити м'язи. Обидва режими ефективні при розвитку максимальної сили, але другий більшою мірою сприяє удосконаленню здатності до "вибухового" прояву зусиль і розслаблення м'язів.

2. Виконується 5 підходів:

1) маса снаряда 90% від максимальної – 3 рази;

2) 95% – 1 раз;

3) 97% – 1 раз;

4) 100% – 1 раз;

5) 100% плюс 1—2 кг – 1 раз;–

або 4 підходи:

1) маса снаряда 90% від максимальної – 2 рази;

2) 95% – 1 раз;

3) 100%— 1 раз;

4) 100% плюс 1—2 кг – 1 раз.

Між підходами паузи відпочинку – 3—4 хв. із вправами на розслаблення м'язів. Якщо курсант відчуває, що при наявному етапі останній підхід буде безуспішним, то він виключає його і після 6—8 хв. відпочинку повторює перші підходи, використовуючи масу 100%.

3. Після інтенсивної розминки – 4—5 підходів із масою 100% і з довільним відпочинком між ними.

4. Робота в уступаючому режимі, маса обтяження – 120—130% від максимальної у даній вправі. Виконується 4—5 повторень у трьох підходах із відпочинком між ними 3—4 хв. Обтяження піднімають до вихідного положення за допомогою партнерів.

5. Поєднання уступаючого і переборюючого режимів роботи м'язів. Наприклад, виконується присідання зі штангою на плечах, маса її – 130—140% від максимальної, з якою курсант може піднятися із присіду (штангу беруть на плечі зі стійок). До маси штанги входять спеціальні підвіски з обтяженням, які в кінці підсіду торкаються помосту і відділяються від грифу. Із масою, яка залишилася (близько 70—80% від максимальної в присідах), швидко виконується підйом. У підході – 2—3 рухи з обов'язковим розслабленням м'язів між ними. У серії – 3 підходи, відпочинок між ними – 3—5 хв. У тренувальному сеансі – 2 серії, відпочинок між серіями – 6—8 хв.

Методика збільшення максимальної сили за рахунок приросту м'язового поперечника має свої специфічні риси. Величина обтяжень хоч і не досягає граничних величин, але досить висока – 75—90% від рівня максимальної сили. У цьому випадку вдається забезпечити оптимальність співвідношення між інтенсивністю роботи м'язів і кількістю рухів у окремому підході (тривалість роботи).

При використанні ізометричного методу слід ураховувати, що у більш підготовлених курсантів тренуючий ефект спостерігається після порогу напруження, що дорівнює 70% від максимального рівня сили, а найвищий ефект – при напруженні, яке становить 90—100% від максимального.

Розвиваючи максимальну силу, слід орієнтуватися на невисоку швидкість рухів незалежно від того, який метод застосовується. Збільшення швидкості руху пов'язане із розвитком швидкісно-силового компоненту, що поступово зміщує ефект від тренування в сторону збільшення швидкісної сили. Крім того, високий темп рухів неефективний при використанні концентричного методу, оскільки у цьому випадку максимальний або близький до нього прояв силових якостей спостерігається лише на початку руху, в інших фазах м'язи не отримують потрібного навантаження через інерцію, створену на початку руху. При намаганні збільшити м'язовий поперечник на виконання кожного руху витрачається від 3 до 6 с. Разом з тим слід ураховувати, що при виконанні великих обсягів роботи, спрямованої на розвиток максимальної сили за рахунок збільшення м'язової маси, потрібно стежити за тим, щоб вправи, які виконуються в повільному темпі, поєднувались із вправами швидкісно-силового вибухового характеру. У протилежному випадку може знизитися здатність ШСб-волокон до скорочення внаслідок погіршення внутрішньом'язової координації. Якщо ця небезпека враховується, то розвиток максимальної сили буде одночасно забезпечувати передумови для розвитку і прояву швидкісної сили.

При визначенні раціональної тривалості роботи у кожному підході слід ураховувати, що приріст м'язової маси в основному стимулюється інтенсивним витрачанням АТФ, КФ, структурних (складові частини міофібрил).

При виконанні вправ у динамічному режимі слід ураховувати, що концентричну частину роботи необхідно виконувати приблизно вдвічі швидше, ніж ексцентричну. Наприклад, на піднімання штанги слід витрачати 1— 1,5с, на опускання – 2—3 с. Таким чином, на виконання однієї, вправи витрачається 3—4,5 с, а на підхід із 10 повторень – 30—45 с. Розвиваючи максимальну силу, слід ураховувати, що існує визначений оптимум сполучення величини обтяження і кількості повторень при розвитку її за рахунок збільшення м'язового поперечника. Таким чином, тренування є найефективнішим тоді, коли у кожному підході виконується від 6 до 12 рухів.

Тривалість кожного напруження