Для виправлення виявленої загальної помилки ефективним є метод порівняння, що полягає в практичній демонстрації спочатку прийому, виконаного з помилкою (дотримуючись при цьому педагогічного такту), і потім – без помилки з відповідними поясненнями керівника заняття.

Таким чином, для попередження виникнення помилок і їх швидкого усунення необхідно постійно враховувати вищевикладені причини і творчо застосовувати в процесі навчання зазначені рекомендації.

Заходи безпеки

На заняттях з рукопашного бою прийоми нападу і самозахисту як із зброєю, так і без неї виконуються в різних ситуаціях, які постійно змінюються, на фоні значних фізичних навантажень і психічних напружень. У зв'язку з цим активна рухова діяльність у процесі навчання пов'язана з можливістю отримання співробітниками важких тілесних, психічних і функціональних ушкоджень, що потребує постійної уваги керівників занять до питання профілактики травматичних ушкоджень.

Основними причинами травм на заняттях з рукопашного бою є: – 

погана організація занять; – 

слабке володіння керівником заняття методикою навчання;– 

низька дисципліна; – 

непідготовленість місць занять і інвентарю.

З метою попередження травм на заняттях, керівник зобов'язаний: – 

дотримуватися послідовності виконання вправ, інтервалів і дистанцій між курсантами при виконанні рухів рукопашного бою; – 

стежити за правильним використанням прийомів страховки і самостраховки;– 

використовувати ножі з натягненими на них ножнами або макети ножів;– 

при виконанні захватів і кидків страхувати партнера, підтримуючи його за руку, і не припускати падіння на нього;– 

стежити, щоб виривання зброї, викручування рук, больові прийоми проводилися плавно, без застосування значної сили, за сигналом партнера голосом «ТАК» негайно припинялися;– 

удари ножем, КГ, рукою і ногою тільки позначати.

Методика підвищення координаційних здібностей курсантів

Ефективність виконання прийомів рукопашного бою значною мірою залежить від того наскільки координований боєць. У реальних умовах тренувальної і практичної діяльності різні види координаційних здібностей звичайно виявляються як у тісній взаємодії один з одним, так і з іншими руховими якостями (швидкісними здібностями, силовими здібностями, витривалістю, гнучкістю), а також з різними сторонами підготовленості – технічної, тактичної, психічної.

У зв'язку з цим, якщо розвиток різних фізичних якостей (наприклад, удосконалення техніки, чи тактики – психологічна підготовка) здійснюється шляхом використання більш-менш складних у координаційному відношенні вправ, то паралельно удосконалюються і різні види координаційних здібностей. У свою чергу, спрямоване удосконалення, наприклад, здатність до довільного розслаблення м'язів, сприяє підвищенню економічності роботи і витривалості, удосконаленню техніки, а робота над координацією рухів, здатністю орієнтування в просторі розширює техніко-тактичний арсенал працівника податкової міліції і т.д.

Основні елементи приватних методик переважного удосконалення різних видів координаційних здібностей були розглянуті в попередніх розділах. Тому нижче коротко викладені тільки окремі загальні положення методики, описані найбільш ефективні вправи загальнорозвиваючого характеру що сприяють комплексному прояву й удосконаленню різних видів координаційних здібностей, а такі вправи комплексного характеру використовуються в різних видах практичної діяльності, що за своїм характером схожі на такі види спорту як складно-координаційні – спортивні ігри, єдиноборства.

Удосконаленню координаційних можливостей сприяє застосування ідеомоторного тренування, що дозволяє курсанту шляхом уявного відтворення зорових і м'язово-рухових образів краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконання рухів, оптимальний режим роботи м'язового апарату.

Практична реалізація ідеомоторного тренування вимагає дотримування методичних прийомів, що повинні постійно знаходитися в полі зору викладача-тренера і курсанта-співробітника. По-перше, уявне відтворення рухів повинне проводитися в точній відповідності з характеристиками техніки дій. По-друге, необхідно концентрувати увагу на виконанні конкретних елементів дій. При цьому курсанти молодших курсів при створенні образів рухів у процесі ідеомоторного тренування повинні частіше звертати увагу на більш загальні параметри – основні положення і траєкторії, темп рухів та ін. З ростом кваліфікації і збільшенням точності зорових і м'язово-рухових сприйнять ідеомоторне тренування більшою мірою повинне направлятися на удосконалення сприйняття більш тонких компонентів техніко-тактичних дій, ритму рухів, координації діяльності різних м'язових груп і т.п.

Важливою стороною ідеомоторного тренування є психічна регуляція м'язової координації, що виражається у формуванні режиму роботи як м'язів, що забезпечують виконання основних рухів, так і їхніх антагоністів. Вміння синхронізувати напругу м'язів, що працюють, максимально розслаблювати м'язи-антагоністи – є важливий показник професійної майстерності. Здатність курсанта сконцентрувати увагу на максимальній активності окремих м'язових груп, при максимальному розслабленні інших, вимагає постійного цілеспрямованого ідеомоторного тренування. Для вирішення цієї задачі найбільш ефективне навчання курсанта можливе лише при повному довільному розслабленні м'язів, а потім при удосконаленні здатності щодо концентрації напруги м'язових груп, що забезпечують ефективне виконання рухів.

При плануванні роботи, що сприяє підвищенню координаційних можливостей, необхідно враховувати наступні компоненти навантаження: складність рухів, інтенсивність роботи, тривалість окремої вправи (підходу , завдання) , кількість повторень однієї вправи (підходу, завдання), тривалість і характер пауз між вправами (підходами, завданнями).

Складність рухів. При удосконаленні координаційних можливостей курсантів, застосовуються вправи різного ступеня складності: від відносно простої, стимулюючої діяльності аналізаторів, нервово-м'язового апарату та підготовки організму до більш складних рухів, – до найскладніших вправ, що вимагають повної мобілізації функціональних можливостей курсантів податкової міліції.

Процес удосконалення різних видів координаційних здібностей проходить найбільш ефективно в тому випадку, коли складність рухів коливається в діапазоні 75-90 від максимального рівня, тобто того рівня, перевищення якого не дозволяє курсантам справлятися з завданнями (рівновага, почуття ритму, орієнтування в просторі і т.д.). Тоді рухи виконуються на такому рівні складності, що вони пред'являють до функціональних можливостей організму курсанта досить високі вимоги, які стимулюють реакції адаптації, та лежать в основі приросту координаційних здібностей, але в той же час не приводять до швидкої втоми аналізаторів і