4. Обговорення техніки виконання вправи з учнями, котрі засвоїли вправу, і тими, котрі почали засвоювати. Інколи у кваліфікованого викладача, не дивлячись на зразковий показ і доступне пояснення техніки, учень все ще погано сприймає вправу. В той самий час варто кому-небудь з гімнастів, котрі засвоїли вправу, додати до вказівок викладача будь-яке зауваження, що характеризує суб’єктивні відчуття гімнаста, як вправа починає виходити краще. Чому? У процесі розучування вправи викладач повинен повідомляти учням не тільки те, що явно видно під час її демонстрації, а й те, що необхідно відчувати, коли виконуєш сам. На жаль, навіть висококваліфіковані викладачі (тренери) не завжди це можуть зробити, тому що вправу, котру засвоює учень, викладач вивчав давно (або зовсім не вивчав – нова гімнастична вправа, дуже складна тощо) і, природно, він не в змозі повідомити учням об’єктивні відчуття. У той же час у гімнаста, котрий недавно вивчив вправу, ще свіжі в пам’яті ті уявлення, що необхідні учневі, котрий засвоює цю вправу. Розповідаючи про характер рухових уявлень, котрі виникають у нього в процесі правильного виконання вправи, гімнаст (котрий засвоїв вправу) приносить велику користь учням, які почали оволодівати вправою. Звичайно, такі обговорення слід проводити під контролем викладача і так, щоб ні за яких умов обговорення не знижувало його провідної ролі.

5. Надання фізичної допомоги під час виконання гімнастичних вправ відіграє важливу роль у процесі уточнення рухових уявлень. Особливе значення має застосування цих прийомів на початку формування рухового навику, коли проходить ознайомлення з рухом, уточнення характеру м’язових відчуттів і положень тіла гімнаста в просторі, його переміщення в процесі виконання вправи, коли виникає необхідність в уточненні переходу від пасивної роботи до активних самоуправляючих рухів. Тоді викладач допомагає учневі у вигляді супроводу, підтримки, підштовхування. Значення допомоги помітно зростає під час вивчення складних вправ (як за координацією, так і за затратами м’язових зусиль). У таких випадках іноді застосовується фіксація окремих, складних у засвоєнні, положень. Якщо гімнаст не може зрозуміти шляху переміщення тіла і окремих його частин у процесі виконання махової вправи, то викладач, утримуючи тіло гімнаста в певних проміжних положеннях, допомагає йому уточнити рухові уявлення, зв’язані з правильним виконанням вправи, з відповідним напрямком переміщення тіла. Якщо гімнаст не володіє технікою виконання силової вправи, то викладач, протримавши його деякий час у відповідному положенні, допоможе йому включити в роботу ті м’язи, котрі необхідні для виконання вправи.

При поглибленому розучуванні вправи самоконтроль носить характер термінової і точної інформації про якість виконання вправи. Вдумливий учень під час виконання вправи намагається контролювати всі свої дії, аналізувати ті відчуття, котрі виникають у процесі здійснення рухів. Він спочатку відчуває деталі, що потім стають ніби орієнтирами, спираючись на котрі учень запам’ятовує дію і в наступних підходах правильно її виконує. Якщо ж все-таки вправу виконують з помилкою, то, користуючись даними самоконтролю, учень зможе в наступній спробі внести необхідні корективи і покращити якість виконання.

Відоме значення під час самоконтролю має оцінка ритму виконання вправи, тобто чергування її фаз у часі. Учень, знаючи ритмічний малюнок заданої вправи, може визначити правильне виконання вправи за ритмом, у якому вона була виконана.

Значну допомогу в засвоєнні і закріпленні рухових дій надають також і зовнішні орієнтири, за допомогою яких здійснюється контроль за переміщенням тіла і його частин у просторі. Використовуючи орієнтири, можна допомогти учневі:–

уточнити напрям руху тіла або окремих його частин;–

набрати мах визначеної величини;–

визначити місце прикладання головних м’язових зусиль.

Наприклад: виконати зіскок дугою з турніка (низького) через натягнуту стрічку(скакалку); на брусах виконати мах вперед і торкнутись носками ніг підвішеного предмета (м’яч, поролон); під час виконання вправ двома ногами утримувати листок паперу стопами ніг, щоб визначити фази руху, в які розводяться ноги.

Етап закріплення та удосконалення гімнастичних вправ

Цей етап передбачає вдосконалення рухових дій в умовах його практичного застосування. Тут вирішуються такі рухові завдання:–

закріпити навик володіння технікою гімнастичної вправи;–

розширити діапазон варіативності техніки вправи для доцільного виконання її в різних умовах і при максимальних проявах фізичних якостей;–

завершити індивідуалізацію техніки виконання вправи відповідно до ступеня розвитку індивідуальних здібностей. Створена й уточнена на попередньому етапі автоматизована система рухів ще не володіє стійкістю до різних несприятливих чинників (втома, зміна зовнішніх умов – якість приладів, їх розміщення тощо). На цьому етапі передбачається закріплення сформованого динамічного стереотипу, котрий лежить в основі рухового навику, і разом з тим збільшення його рухомості – для можливого пристосування вивчених дій до різних змін зовнішніх умов.

Динамічний стереотип, якому відповідає руховий стереотип, характеризується тим, що в певних умовах учень (гімнаст) виконує дії однаково правильно.

Завдяки поступовому утворенню й ускладненню умовно-рефлекторних зв’язків, дії поступово стають наочнішими, досконалішими. Такий ступінь оволодіння рухами часто називають автоматизованим (закріпленим) навиком. Властивим для закріпленого навику є те, що виконання однієї деталі руху рефлекторно викликає виконання наступної. При чому навіть найвищий ступінь автоматизації руху не знижує провідної ролі свідомого контролю з боку учня. В цьому легко переконатися під час виконання будь-якої добре засвоєної вправи. Так,