Виділені А.Н. Крестовніковим фази формування рухового навику – об’єднання окремих частин в цілісну дію, позбавлення зайвих рухів і, врешті, удосконалення навику – носять умовний характер. В принципі, будь-який вид людської діяльності здійснюється через створення цілісної дії, її закріплення і наступне вдосконалення.

Згідно понять Н.А. Бернштейна поява автоматизмів завершує першу фазу формування навику. Для неї характерне встановлення ведучого рівня побудови руху, визначення рухового складу, необхідних корекцій і автоматизації їх переключення в низові рівні. Друга фаза характеризується стандартизацією рухового складу, стабілізацією (стійкістю проти дії збиваючих факторів), узгодженістю координаційних елементів навику.

На стадії стабілізації навику зовнішні випадкові подразники не руйнують його. На якість виконання вправ не впливає й ускладнення рухової ситуації. Тільки довготривалі зміни умов середовища або спеціальне руйнування рухової структури (внаслідок зміни попередньо створених уявлень про техніку виконання вправи), можуть суттєво змінити руховий навик або окремі його елементи. Це в деякій мірі відноситься і до виправлення помилок в даному русі. Якщо помилка стала складовою частиною стереотипу, то на виправлення її затрачується багато часу. У деяких випадках (або і в більшості) формування нового рухового навику проходить скоріше, ніж виправлення помилок в ньому.

Численні спеціально організовані П.К. Анохіним експериментальні дослідження для вивчення нейрофізіологічних механізмів, що проявляється в поведінці, дають цікаві дані, якими не можна не скористатись у спортивній практиці.

Будь-яку рухову дію не можна тепер пояснити механізмом умовного рефлексу в його класичному розумінні як відповідну реакцію на подразник, де сам рефлекс закінчується дією. Цим не закінчується фізіологічний механізм дії, який, насправді, має дуже важливу ланку – зворотну аферентацію, що несе в центральну нервову систему повідомлення про результати виконання заданого.

Процес переробки аферентної інформації є початковою фазою цілісної інтегральної діяльності. При цьому одні аферентні збудження (обставинна аферентація, мотивація, пам’ять) визначають якість, напрям реакції, інші – забезпечують запуск реакції (пускові подразники). Аферентний синтез відіграє вирішальну роль в механізмах адекватних (відповідних) рухових реакцій на зміну зовнішньої ситуації.

Механізм, який забезпечує надійність і відповідність рухової реакції по відношенню до програми дії, заключається у співставленні результатів, запрограмованих системою збуджень (акцептор дії).

Акцептор дії – це широко розгалужений аферентний апарат оцінки сигналів про виконану дію. Якщо система цих сигналів відповідає акцептору дії, тоді він визначає форму рухової відповіді. Коли результати дії не співпадають з акцептором, то виникає пошук нових рухів, які б відповідали програмі.

Навик є активна форма діяльності, в якій немає місця “грубим” недоцільним рухам. У відповідності з уявленнями Н.А. Бернштейна прогнозування і програмування руху не дає можливості недоцільним рухам запам’ятатись.

При швидкій зміні ситуації або рухового завдання гімнаста проходить зміна стереотипних форм рухів. Ця “творча” діяльність, яка виконується корою великих півкуль, характерна для гімнастів, які володіють великим запасом рухових навичок при різносторонній фізичній підготовці. Усвідомлення нових зв’язків є необхідною умовою формування рухових умінь, тобто рухової діяльності, яка дозволяє раціонально вирішувати завдання, але не отримала рис автоматизму. Так, завдяки великому арсеналу рухових автоматизмів у гімнаста у зв’язку зі зміною ситуації (зрив з турніка, недокрут сальто і т.п.) виникає зовсім новий, ще не автоматизований рух, відтворити який пізніше майже неможливо.

Відома консервативність навику може стати гальмом у подальшому рості спортивної майстерності. Нові уявлення (нова техніка) про виконання деяких вправ в гімнастиці з великими труднощами засвоюються спортсменами, які виробили навик їх виконання в рамках традиційних уявлень про ці вправи (застаріла техніка виконання великих обертів, колових рухів двома ногами на коні і т.п.).

Вироблення навику – це не заучування постійної формули руху, а лише передумова дальшого удосконалення його координаційних елементів. Стабілізація навику має знаходити свій прояв у здібності вирішувати рухові завдання відповідними до ситуації способами. Така можливість у людини реалізується завдяки тому, що між командами, пусковими імпульсами і рухами, які виконуються, не існує однозначної залежності. Інакше кажучи, пусковий імпульс ще не визначає кінцевої форми руху.

Довільний руховий акт корегується постійно в процесі виконання вправи завдяки циркуляції інформації по замкнутій функціональній системі, яка складає основу управління рухами. Це управління як результат взаємодії ЦНС і зовнішнього середовища робить необхідним “процес зашифровки образу руху”, тобто створення моделі руху в головному мозку. Удосконалення мозкової моделі руху створює можливість “передбачення” руху за сигналом від пропріорецепторів.

Перенос навику

Суттєве значення в навчанні гімнастичних вправ має взаємодія, “перенос”, навиків, які сформовані раніше або формуються паралельно.

З фізіологічної точки зору перенос навиків можна пояснити тим, що при створенні нової програми рухів, функціональна система, яка виникає, залучає готові рухові координації і, в залежності від того, наскільки вони відповідають об’єктивно необхідній архітектурі рухової дії, перенос навику може бути позитивним або негативним, повним або частковим.

Позитивний перенос навиків широко використовується в процесі вивчення гімнастичних вправ. З урахуванням закономірностей переносу визначають послідовність вивчення різних гімнастичних вправ таким чином, щоб засвоєння одних створювало сприятливі умови для оволодіння іншими. При визначенні послідовності навчання з використання взаємозв’язків навиків рухові дії систематизуються по групах на основі подібності структур, а в кожній групі проходить розподіл відповідно до складності вправ. Тоді кожна засвоєна вправа