1. Зупинити на деякий час виконання вправи, щоб загальмувати непотрібні умовно-рефлекторні зв’язки, а лише після цього знову приступити до розучування, акцентуючи увагу на тих фазах, де зафіксувалась помилка в минулому.

2. Перевчити вправу (якщо це можливо, враховуючи особливості техніки) в іншу сторону. Наприклад, зіскок з брусів, колоди, поворот, перехід з правої на ліву сторону.

3. Скористатись прийомом “від важкого до легкого”. Зупинити виконання вправи, в котрій фіксується помилка, і вивчати вправу важчу, але подібну за структурою. Наприклад, на брусах, виконуючи підйом махом назад з упору на передпліччях, учень підсовує руки. Для виправлення (ліквідації) цієї помилки рекомендується вивчати цей підйом у стійку.

4. Посилити страхування, використавши ручні або підвісні пояси (лонжі, додатково покласти м’які поролонові мати або виконувати вправу на приладі, розміщеному в поролоновій ямі тощо), щоб зменшити негативну дію рефлексу самозахисту, котрий заважає правильному оволодінню технікою гімнастичної вправи.

5. Застосовувати словесний звіт про пророблену роботу. Висловлюючи усно всі деталі техніки у відповідній послідовності, учень краще усвідомить суть окремих дій, продумає їх і внесе відповідні корективи в свої дії, а це дасть можливість скоріше ліквідувати помилки.

Етап поглибленого розучування

Якщо етап початкового розучування вправи передбачає, головним чином, засвоєння основ техніки, то на етапі поглибленого розучування здійснюється деталізоване її вивчення.

Основні завдання цього етапу передбачають:–

уточнення техніки виконання вправи згідно її просторових, часових і динамічних характеристик відповідно до індивідуальних особливостей учнів;–

удосконалення ритму дій – добитися вільного і суцільного виконання вправи;–

встановлення самоконтролю за руховими діями.

Згідно фізіологічних понять, на цій стадії формування рухового навику починається його закріплення, найтонша спеціалізація й упорядкування центрально-нервових регуляторних процесів (концентрація збуджень, розвиток внутрішнього гальмування та ін.), що дозволяє тонко диференціювати рухи. Сприяють формуванню цих процесів методи навчання.

На етапі поглибленого розучування пріоритетним методом стає метод цілісної вправи з вибірковим вичленуванням деталей. На тлі цілісного виконання вправи увага учнів вибірково концентрується на певних ланках рухової дії.

Головна роль методу цілісної вправи не виключає можливості і доцільності застосування на цьому етапі і методу розучування рухових дій по частинах. До цього методу повертаються за необхідності внести суттєві корективи в окремі ланки вправи. найчастіше це трапляється під час розучування рухових дій, котрі мають декілька головних ланок (опорні та акробатичні стрибки, з’єднання на приладах). На цому етапі навчання зберігають своє значення майже всі методичні прийоми, котрі застосовуються на початковому етапі, як от: підвідні вправи, фізична допомога, орієнтири. Але використання цих прийомів з часом стає більше епізодичним.

У міру становлення й упорядкування уявлення про технічну основу гімнастичної вправи створюються умови для уточнення попередньої уяви в головних ланках рухової дії. Дуже важливо вчасно до цього приступити. Передчасне внесення детальних уточнень і поправок до системи рухових рефлексів, яка склалася на попередньому етапі, але ще не встигла закріпитись, може призвести до суттєвих змін у цій системі і втрати правильного уявлення про технічну основу вправи. Деяке запізнення з внесенням уточнень теж може суттєво вплинути на хід становлення рухового навику. Надто пізнє внесення поправок буде вже не уточненням, а перероблянням раніше складеного й успішно закріпленого рухового динамічного стереотипу.

Уточнення попередньої уяви про вправу потребує великої продуманої і копіткої роботи. В цьому процесі викладач допомагає учневі, використовуючи різні прийоми:

1. Застосування підвідних вправ, що відіграє дуже важливу роль в уточненні рухових уявлень. Відомо, що підвідні вправи подібні структурою до того елементу, котрим оволодіває учень. Така умова обов’язкова, бо вона випливає зі самого поняття “підвідні”. Ці вправи, зазвичай, легші, ніж основні. Наприклад, підйом однією легший, ніж підйом двома або підйом розгином (на турніку), а технічна основа, тобто структура руху, майже однакова. Оволодівши прийомом однією, значно скоріше навчаються підйому розгином або двома. Подібне в акробатичних вправах: перекат–перекид; перекид вперед –сальто вперед.

Іноді доцільним є вивчати вправу через складніший варіант. Відомо, що сальто назад прогнувшись в упор на брусах значно легше, ніж сальто назад прогнувшись у стійку на руках. Але, щоб учні оволоділи сильним поштовхом рук і високим злетом над жердинами, сучасні тренери спочатку розучують сальто назад прогнувшись зі стійки в стійку на руках. Після цього сальто назад прогнувшись в упор учні виконують легко і з високою технічною майстерністю.

Без сумніву можна відзначити, що вдалий підбір підвідних вправ значно полегшує оволодіння учнями основної вправи.

2. Повідомлення учням характеру рухових уявлень, котрі виникають у викладача (тренера) в процесі виконання вправи, яку вивчають. Учні мають знати не тільки те, що видно зі сторони, але й те, що потрібно відчути під час виконання вправи. Звичайно, викладач може поділитися своїми відчуттями тільки тоді, коли він має відповідний досвід виконання цієї або аналогічної вправи. Передаючи свої уявлення, зв’язані з правильним виконанням вправи, викладач повинен користуватися образними порівняннями. Вміння коротко, але образно передати свої уявлення – велике мистецтво. Тому, перш ніж повідомити учням про характер рухових уявлень, треба чітко продумати, що і як їм розказати.

3. Усні або письмові звіти учнів про вправу, котру вони мають виконати. Такими прийомами можна порівняно легко виявити точність рухових уявлень учнів. За якістю звіту можна судити про розуміння учнем основ техніки вправи, просторових і часових параметрів руху. В більшості учнів (гімнастів) перші спроби здійснюються при неточному проектуванні руху в їх свідомості. Суб’єктивно деяким помилково