Різнорідний за віком, життєвим досвідом, рівнем професійної грамотності контингент студентів-заочників потребує особливого підходу з боку викладацького складу. Викладач повинен не тільки глибоко знати свій Предмет, але й забезпечити його самостійне вивчення студентами, а також міцність їх знань і вмінь.

В системі заочної форми навчання функції носія і передавача знань в діяльності викладача не являються приоритетними. Важливішою виступає функція керівника, організатора, провідника в лабіринт знань, вмінь та навичок. Робота з дорослими потребує педагогічної майстерності вищого ґатунку.

Відомо, що період екзаменаційних сесій на заочному відділенні нерідко співпадає з навчальним процесом на стаціонарі. Викладачі, як правило, мають учбове навантаження як по денній, так по заочній формі навчання. Переключаючись з однієї форми навчання на іншу, іноді щоденно, викладачам важко належним чином зосередитись на специфіці методики заочного навчання. Іноді це веде до зниження або до завищення вимог щодо якості знань студентів-заочників [1, 8-12].

Не секрет, що до розподілу годин по денній формі навчання ставляться більш ретельно, ніж по заочній, що призводить до певних труднощів (особливо це стосується циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін) при складанні розкладів методистами, а також до перевантаження викладачів під час екзаменаційних сесій студентів-заочників.

Особливість життєдіяльності студентів-заочників полягає в тому, що вона відбувається в рамках трьох соціальних інститутів: робота, сім'я і навчальний заклад. Заочники відчувають певні труднощі, якщо в сім'ї і на роботі не склалось позитивне ставлення до їх навчання. Опитування студентів переконує, що позитивність ставлення до факту навчання міняється в залежності від віку заочника. Важливого значення набуває і той факт, як ставиться до навчання своїх підлеглих керівництво: чи вважає воно сам факт навчання справою особистою, чи суспільно необхідною.

1. Міняється життя, економічне становище в країні. Заочник помолодшав, оскільки не всі батьки у змозі оплатити навчання на стаціонарі. Разом а тим якісний показник успішності залишається низьким. Це пояснюється як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами:

2. Чималі труднощі при здобутті вищої освіти виникають із-за відсутності у студентів навичок самостійної навчальної роботи та низького рівня загальноосвітньої підготовки з деяких предметів;

3. Не всі студенти заочної форми навчання мають за мету по закінченню університету працювати за фахом. При такій само орієнтації процес навчання уявляється їм бажаним, але не обов'язковим. Це породжує потяг до оволодіння мінімумом знань;

4. При заочній формі навчання основне заняття студента – його праця в школі або на виробництві, тому можливі такі виробничі обставини, які тимчасово не дозволяють вчитись;

5. Сімейні обставини (народження дитини, хвороба рідних...);

6. Недостатня забезпеченість безкоштовною учбовою літературою;

7. Подорожчало життя, студенти-заочники ж на відміну від студентів стаціонару не забезпечуються студентськими квитками, гуртожитками під час перебування на екзаменаційних сесіях;

8. Збільшення контингенту. Сьогодні один методист університету відпо-відає за організацію навчального процесу приблизно 720 студентів [1, 8-12].

Це відбивається на ступені уваги до кожного студента, можливості надання йому певної поради або консультації і, в кінцевому рахунку, на якісному показнику успішності.

Незважаючи на низький рівень успішності на початкових курсах, неможливо не погодитись з тим, що на старших курсах студенти більш успішно складають сесії (дає знати про себе набутий досвід самостійної роботи). Під час захисту дипломних робіт та складанні державних іспитів випускники заочної форми навчання демонструють глибокі практичні знання з навчальних дисциплін, професійну зрілість та зацікавленість, їх відрізняє практичний досвід, досвід трудового та людського спілкування в колективі, вміння самостійно здобувати необхідні знання та інші якості, яких вони набули в процесі навчання, об'єднавши практичну діяльність з вивченням її теоретичних основ.

Займаючи певну позицію в структурі безперервної освіти, заочне навчання формує готовність до подальшої освіти, сприяє закріпленню навичок самостійного навчального процесу, закладає основи самоосвіти, самовиховання, саморозвитку [1, 8-12].

Не викликає сумніву і той факт, що надання освіти 1 студенту-заочнику обходиться державі набагато дешевше ніж 1 студенту денної форми навчання.

Це набуває особливого значення сьогодні, в час певних економічних труднощів.

Отже, заочне навчання в системі вищої школи має впевнену тенденцію до розвитку та росту. Безперечно, що використані ще далеко не всі резерви підвищення якості підготовки спеціалістів. Належить розробити і здійснити широку систему заходів, які забезпечать діяльність заочних відділень як навчально-методичних центрів, у функції яких входить розробка, вивчення і забезпечення закріплених спеціальностей навчально-методичною документацією, узагальнення та розповсюдження трудового педагогічного досвіду.

Висновки

Отже, першого вересня 1969 p. розпочалися заняття на нововідкритому факультеті фізичного виховання. Факультет фізичного виховання Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки функціонував з 1969 p. Деканами були: М.Д.Куликівський, Б.Є. Балько, В.Д. Палига, В.М. Фурман, В.І. Завацький, О.І. Бузюн, Є.Н. Приступа.

На факультеті працюють чотири кафедри: легкої атлетики і зимових видів спорту (завідуючий – М. С. Мороз), спортивних ігор (доцент В. І. Завацький), теоретичних основ фізвиховання і гімнастики (доцент О. Й. Ємець), військової підготовки (Б. М. Лукашевич). Серед викладачів – професор Б. П. Грейда, доценти О. І. Бузюн, М. В. Кричфалуший, Т. Г. Овчаренко, старші викладачі В. О. Байбула, Ю. Ю. Лісінський, В. І. Поляковський, Т. І. Суворова, Л. А. Педик, Я. М. Ніфака, Ю. Ю. Цюпак, Ю. М. Миколаєв, Л. М. Горбунов, В. В. Олешук, Ф. М. Драганов, О. М. Дмитрієв та ін. Довгий час на факультеті працював професор Р. О. Бєлов.

Значні успіхи у науковій, навчальній та спортивній роботі стали передумовою створення у 1994 році на базі