Реферат на тему:

“Історія розвитку лікувальної фізичної культури”

Лікувальна фізична культура – це самостійна медична дисципліна, яка використовує засоби фізичної культури для лікування захворювань і пошкоджень, профілактики їх загострень і ускладнень, такими засобами являються фізичні вправи – стимулятор життєвих функцій організму.

Лікувальна фізична культура – один із важливих елементів сучасного комплексного лікування, під яким розуміється індивідуально підібраний комплекс лікувальних методів і засобів: консервативного, хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного, лікувального та ін.

Фізичні вправи в лікувальних цілях використовувались на протязі багатьох років. Найбільш давні рукописи, в яких говориться про лікувальну дію рухів, масажу, найдені в Китаї. Вони відносяться до 2000-3000 рр. до н.е. Із них ми дізналися про те, що в Стародавньому Китаї були лікувально-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальної гімнастики і масажу, але й застосовували їх в процесі лікування хворих. Вправи для дихання, пасивні рухи, вправи із віджиманням використовувались при хворобах органів дихання і кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребта).

Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії. В священних книгах Веди (1800 р. до н.е.) говориться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб.

В Стародавній Греції гімнастика досягла особливо високого рівня в період звільнення науки від релігії і розвитку правознавства. Широко пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон і Аристотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (біля 460-377 рр. до н.е.) велику роль в лікуванні хвороб надавав дієті і лікувальній гімнастиці. Причому він рахував, що лікувальна гімнастика повинна носити строго індивідуальний характер. В своїх книгах Гіппократ детально описав застосування лікувальної гімнастики при хворобах легень, серця, обміну речовин і в хірургії.

В Римі лікувальна гімнастика також займала велике місце в лікуванні хворих. Своїми роботами в цій області був відомий лікар Гален (130-200 рр. до н.е.). Він використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і процетерапію.

Велике значення приділяв гімнастиці і масажу Целіт, застосовуючи їх при паралічах з використанням спеціальних апаратів (механотерапії) для пасивного згинання і розгинання кінцівок.

В середні віки різко впав розвиток медицини, в тому числі і лікувальної гімнастики.

Уже в ІХ-Х ст. відбулися деякі зрушення в медицині. Відомий лікар і вчений Авіценна (Абу-Али-Ибн-Сіна, 980-1037 рр.) в своїй праці “Канони медичних наук” відобразив всі досягнення середньоазіатської, іранської, арабської медицини. В одній із своїх книг він теоретично обґрунтував значення сонячних і повітряних ванн, режиму харчування і використання фізичних вправ, пішохідних прогулянок, занять гімнастикою, верхової їзди. Він детально описав ряд гімнастичних і прикладних вправ. Авторитет Авіцени був дуже великий, його книги перекладались на різні мови світу.

Епоха відродження (ХV-XVII) характеризується розквітом науки і мистецтва, розвитком описової і порівняльної анатомії, фізіології, хірургії. Найбільш значні праці цього часу: “Трактат по ортопедії” Борфмана, “Мистецтво гімнастики” Меркурналіса, “Лікувальна гімнастика, або Вправи людських органів за законами фізіології, гігієни і терапевтика”.

У ХVІІІ ст. і особливо в ХІХ ст. появляється багато праць про лікувальне значення фізичних вправ. На початку ХІХ ст. дістала великого поширення шведська “система лікувальної гімнастики”, засновником якої був П.Аінг. Ця система мала великий вплив на розвиток лікувальної гімнастики у Європі.

В Росії почали застосовувати рух із лікувальною метою у ХVI-XVII ст., причому вже в ті часи використовували поєднання рухів із типовими процедурами при травмах. В кінці ХVIII ст. багато вчених в своїх роботах розвивали профілактичні напрями в медицині, відводячи значну роль фізичним вправам в боротьбі за здоров’я підростаючого покоління.

Серед вчених у ХVIII ст. були добре відомі М.Я.Мудров, основоположник російської терапевтичної школи. Він виступав за використання фізичних вправ, праці з лікувальною метою.

Велике значення в поширенні в Росії знань по лікувальній гімнастиці і масажу належить Г.К.Солов’йову, Є.Н.Залєсовій, Ф.Гренбнєву.

На початку ХІХ ст. створюються приватні лікувально-механічні інститути під керівництвом іноземних вчених.

З встановленням Радянської влади почався новий період розвитку медицини. ЛФК, яка використовувала багатовіковий досвід застосування фізичних вправ з лікувальною метою, збагатилась різними організаційними формами, дістала глибоке наукове значення. Фізична культура займала важливе значення в системі профілактичних і лікувальних організацій охорони здоров’я. В інститутах фізичної культури відкривалися кафедри ЛФК. В цей час ЛФК застосовують в стаціонарах (при захворюваннях внутрішніх органів і нервової системи, після операцій, в акушерстві і гінекології). Створюються відділи ЛФК при великих науково-дослідних установах.

Широке застосування ЛФК при лікуванні різних захворювань призвело до створення ряду приватних її методик.

До початку Великої Вітчизняної війни ЛФК мала підготовлені кадри лікарів і методистів лікувальної фізичної культури, великий досвід практичної роботи в лікарнях, поліклініках, санаторіях. В 1941-44 рр. ЛФК вперше в історії воєнної медицини була застосована в дуже широких масштабах і була одним із факторів, який забезпечив високу ефективність лікування хворих і ранених воїнів.

В післявоєнний період широко розгорнулись наукові дослідження по проблемах ЛФК, в яких велике місце приділялось вивченню дії фізичних вправ на організм людини.

В теперішній час ЛФК входить невід’ємною частиною в комплексне лікуванні і дістала широке поширення в цілому світі.

Література

Попов С.Н. Лечебная физическая культура. – М., 1988.

Попов С.Н. Спортивная медицина, лечебная физическая культура и массаж. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 351с., ил.