Матерiальною основою психiки людини є нервова система, яка включає декiлька взаємопов’язаних систем. У пристосуваннi органiзму до змiни середовища iснування визначальну роль грає центральна (ЦНС) i периферична нервова система. В найбiльш загальному виглядi до ЦНС вiдноситься головний мозок i спинний мозок.

Головний мозок людини є вищим вiддiлом ЦНС. Кора головного мозку (зовнiшнiй шар) складається iз бiльше 14 млрд. високодиференцiйованих нервових клiтин, якi забезпечують процес мислення. Симетричнi пiвкулi головної кори у людини виконують рiзнi функцiї. Звичайно права пiвкуля здiйснює операцiї iз чуттєвими образами об’єктiв, а лiва iз знаками (мовними i iншими).

В глибинi мозку розмiщенi бiльш древнi по часу формування вiддiли, якi забезпечують дiяльнiсть вегетативної нервової системи. Тут же розмiщується спецiальний утвiр — лiмбiчна система з ретикулярною формацiєю, яка забезпечує прояви емоцiй (почуттiв). Видалення або подразнення окремих дiлянок лiмбiчної системи приводить до появи емоцiй лютi, страху, задоволення i т.iн. Лiмбiчна система зв’язана iз центрами вегетативної регуляцiї i має двостороннiй зв’язок з корою головного мозку.

Вегетивна нервова система здiйснює регуляцiю роботи внутрiшнiх органiв, процесiв обмiну, кровообiгу, травлення, дихання, видiлення. Дiяльнiсть вегетативної нервової системи направлена на збереження сталостi внурiшнього середовища — гомеостазу. В нiй є двi пiдсистеми: симпатична i парасимпатична.

Активнiсть симпатичної нервової системи направлена на мобiлiзацiю ресурсiв органiзму, на пiдвищення його готовностi до дiї: частiшають i посилюються скорочення м’язу серця; глюкоза звiльняється i видiляється в кров, де служить готовим «пальним» для м’язевої активностi; кровопостачання шкiри i внурiшнiх органiв зменшується (блiдiсть обличчя при хвилюваннi), а м’язiв i мозку — збiльшується. Крiм того, зростає здатнiсть органiзму до заживлення ран, вiдновлення тканин у боротьбi з iнфекцiями.

Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпа-тичної системи — ацетилхолiн.

Стрес викликає перш за все активацiю симпатичної нервової системи — саме вона є посередником мiж зовнiшнiми впливами i станом внутрiшнiх органiв. Така активацiя вiдбувається регулярно при будь-якому емоцiйному збудженнi, не обов’язково негативному. Однак саме по собi подiбне збудження немає хвороботворної дiї, оскiльки резерви медiаторiв в нервових закiнченнях при тривалому подразненнi швидко виснажуються. Для розвитку стресу необхiдне включення головної фiзiологiчної i бiохiмiчної ланки стресу — «реакцiї боротьби або втечi».

При такiй реакцiї вiдбувається рефлекторна активацiя кори наднирникiв i «вторинний» потужний викид в кров адреналiну i норадреналiну. Стан, який виникає при пiдвищеннi рiвня вмiсту цих речовин в кровi, схожий iз станом збудження пiд впливом зовнiшнiх емоцiйних подразникiв пiдвищується АТ, звужуються судини, частiшає пульс i дихання, пiдвищується рiвень холестерину. Часте повторення таких реакцiй може призвести до розвитку гiпертонiї, виразки шлунку i iнших пошкоджень внутрiшнiх органiв. Але й цим шкiдлива дiя стресу не вичерпується. При достатньо сильних i частих стресах в реакцiю додатково втягуються iншi вiддiли ендокриної системи, дiя яких є бiльш тривалою i може негативно впливати на внутрiшнi органи.

Нервова система, як i iншi системи органiзму, має захиснi механiзми, якi оберiгають її вiд перевантажень. Це в першу чергу реакцiя гальмування нервових центрiв мозку. Психiчна перевтома веде до зниження активності нервової системи iз-за виснаження її фiзiологiчних ресурсiв, що приводить в кiнцевому рахунку до гальмування i сну. Пiсля вiдпочинку активнiсть нервової системи вiдновлююється.

Емоцiйнi перевантаження можуть привести до явища, зворотнього гальмуванню — психоемоцiйного (нервового) перенапруження. Це стан органiзму мiж нормальними i патологiчними реакцiями, тобто функцiонування на межi норми адаптацiї, коли мобiлiзуються всi резерви системи.

Проблема психоемоцiйного перенапруження загострились в останнi десятирiччя у зв’язку iз змiнами в способi життя i трудовiй дiяльностi, якi викликанi наслiдками науково-технiчної революцiї. Факторами, якi зараз впливають на виробничу дiяльнiсть людини, є:

1) зростаюча iнтелектуалiзацiя професiйної дiяльностi при поступовiй лiквiдацiї фiзичної працi;

2) замiна багатьох видiв неквалiфiкованої працi квалiфiкованою;

3) збiльшення ролi мислення, дiяльностi, яка вимагає пiдвищеної уваги, активного спостереження i контролю, переробки поступаючої iнформацiї i прийняття рiшення в умовах гострого дефiциту часу;

4) рiст iнформацiйного перевантаження людей багатьох професiй;

5) непомiрно зрослi вимоги, пов’язанi з iнтенсифiкацiєю професiйної пiдготовки.

В результатi цього механiзми адаптацiї в нових умовах вiдстають вiд вимог життя.

Психоемоцiйне перенапруження характеризується тим, що в екстремальних умовах вiдбувається не гальмування, а збудження нервових центрiв, яке приймає застiйний характер i пiдтримується емоцiйними переживаннями. Реакцiя конкретної людини на негативнi емоцiї iндивiдуальна i визначається як фiзiологiчними особливостями функцiонування нервової системи, так i особливостями її психiки, силою волi. Психоемоцiйне перенапруження включає цiлий комплекс реакцiй нервової системи i всього органiзму. Зокрема, велику роль в пiдтримцi стану перенапруження грає те, що поряд iз збудженням в корi збуджуються пiдкорковi системи, якi забезпечують додатковi енергетичнi ресурси для дiяльностi кори головного мозку.

Велику роль у пiдтримцi цього стану вiдiграє робота в нiчний час i мала рухливiсть (гiпокiнезiя). Багато дослiдникiв пiдкреслюють, що причини виникнення стресу характеризуються не стiльки зовнiшнiми ситуацiйними умовами, скiльки станом психоемоцiйних характеристик людини. Непiдготовленiсть до дiяльностi, невпененiсть в своїх силах, деякi риси характеру посилюють можливiсть виникнення стресу.

Зараз обгрунтована можливiсть впливу через кору головного мозку на будь-який внутрiшнiй орган, а змiна дiяльностi внутрiшнiх органiв впливає на дiяльнiсть кори.

Зв’язок соматичних захворювань з нервовими хворобами помiчений давно. Вiдмiчається, що у людей, схильних до вiдчуття страху, внутрiшньо напружених, частiше спостерiгаються хвороби серця, у схильних до гнiву — хвороби печiнки, у людей з