До того ж глибоке дихання – найкращий спосіб масажу серця, що розташоване у поглиблені між легеневими долями. При диханні вони стискають серцевий м’яз та полегшують його роботу, живлення, попереджують перенапруження. Глибоке повільне дихання покращує травлення, нормалізує роботу органів виділення.

Прихильники протилежної точки зору (Кузнєцова Т.Г.)стверджують, що більш вигідним для організму є використання неглибокого дихання. Тоді дихальним м’язам доводиться долати менший еластичний опір легень, що робить процес дихання більш економним. А при відповідному тренуванні організм виробляє здатність поглинати кисень із повітря, що вентилює легені, більш повно.

Так, вчитель фізичної культури Київської школи № 246 Триліс С.К. вважає, що правильне дихання – це поверхневе дихання. Основою його техніки є виконання короткого вдиху до змикання ніздрів з подовженим видихом через ніс. Використання поверхневого дихання у повсякденному житті передбачало навчання за такими етапами:

- ознайомлення з теорією та технікою методу поверхневого дихання учнів та їх батьків;

- навчання поверхневому диханню в умовах звичайної та прискореної ходьби;

- прищеплення стійкої звички поверхневого дихання під час бігу з поступовим збільшенням дистанції пробігання за умови стійкого носового дихання;

- засвоєння правильного дихання при виконанні різних фізичних вправ.

Комплексне використання правильного дихання з процедурами загартування та раціональним харчуванням спричинило переведення всіх школярів, віднесених до спеціальної та підготовчої медичних груп до основної та зменшення кількості пропущених уроків через хворобу за рік з 3845 до 986 годин.

3. Виконання видиху відбувається активно і до кінця. Поступове надходження повітря при вдиху змінюється стрімким його виведенням при видиху для більш активного наступного вдиху.

Збільшення тривалості вдиху без напруження та активного видиху призводить до економізації режиму дихання, який характеризується зменшенням надлишкової вентиляції.

Позиція окремих авторів знаходиться у протиріччі з вищезазначеним правилом. Зміст такої точки зору полягає у тому, що лише частина СО2, який утворився в організмі, підлягає ліквідації, його виведенню. Інша частина ( 6%) знаходиться в легенях та оберігається організмом. Повний видих сприяє видаленню цього газу у більшій кількості, ніж потрібно, що спричиняє такі наслідки :

- на фоні дефіциту СО2 в організмі розвивається гіпоксія, адже вуглекислий газ є регулятором надходження кисню з крові в клітини – чим менше його в легенях, тим міцніший зв’язок гемоглобіну з киснем, тим менше його надходить у клітини, через що страждають, в першу чергу, серце, легені, мозок, печінка, нирки;

- зменшення СО2 у крові збільшує її зсідання, що сприяє розвитку судинних захворювань;

- зменшення кількості СО2 знижує активність багатьох ферментів та синтез гормонів ( підшлункової залози, залоз шлунку тощо).

4. Дихання повинно бути повним. В дихальному акті приймають участь грудна клітка і діафрагма. Повне дихання призводить в рух весь дихальний апарат. Його техніка передбачає вдихання середньої кількості повітря, а не повне наповнення легень, з його розподілом повітря по всьому їх об’єму. Повне дихання не є штучним видом.

5. В процесі дихання виключається зайве напруження. Воно не повинно завершуватись задишкою, дискомфортом. Напруження при виконанні дихальних вправ може стати причиною гіпер - чи – гіповентеляції. Гіпервентеляція (часте та глибоке дихання) призводить до посиленого вимивання СО2 із організму, що супроводжується головокружінням, нудотою і навіть втратою свідомості. Гіповентеляція виникає при тривалій затримці дихання, що викликає накопичення вуглекислого газу в організмі, збільшення кислотності крові та різке збіднення крові киснем. Виражене кисневе голодування негативно позначається на діяльності серцево-судинної та дихальної систем..

6. При виконанні вправ на дихання, увагу слід концентрувати на ділянку живота, грудної клітки, фазах вдиху і видиху. Організація самоконтролю за технікою виконання дихальних вправ в такий спосіб дає можливість отримати максимальний ефект від їх застосування.

Виконання дихальних вправ – це довільне керування диханням, яке сприяє створення багаточисельних дихальних стереотипів, розвитку дихальних м’язів, постановки правильного дихання, підвищенню працездатності і збільшенню резервів дихальної системи.

Створення дихальних стереотипів, в свою чергу, передбачає формування спеціальних навичок :

- керувати актами вдиху і видиху по тривалості і швидкості їх виконання;

- переривистого дихання, або порційного, пульсуючого дихання;

- затримки дихання на визначений час;

- відтворювати задану величину ЖЕЛ, т.б. довільно керувати дихальними об’ємами;

- різних типів дихання (грудне, черевне, змішане).

Не всі дихальні м язи тренуються однаково. Діафрагма – основний дихальний м яз, який забезпечує вентиляцію на 75 – 90 % розвивається особливо повільно. М язи спини, шиї та грудей також приймають участь у процесі дихання. Без тренування ці м язи атрофуються і не виконують повноцінно дихальну функцію.

Величину навантаження при виконанні дихальних вправ можна регулювати так:

1) поступово збільшувати тривалість вдиху і видиху;

2) збільшувати кількість повторів заданих режимів дихання;

3) збільшувати тривалість пауз на вдиху і видиху.

7. В руховій діяльності структура дихання має відповідати руховому завданню:

- узгоджуватись фази дихання і рухів за анатомічною ознакою. Вдих повинен співпадати з рухами або позою, при яких складаються найбільш анатомічно сприятливі умови для розширення грудної клітки. Це випрямлення тулуба, піднімання рук тощо. Для виконання видиху найбільш сприятливими умовами є нахил тулуба, опускання рук, групування тощо.

- враховуватись режим виконання рефлекторного впливу дихання на частоту рухів фізичних вправ і силу скорочення м’язів. Ритм дихання та частота виконання рухів рефлекторно пов’язані між собою. При виконанні циклічної вправи у повільному темпі за один дихальний цикл виконується 6 – 8 рухів, у середньому темпі – 4 – 6 рухів, а у швидкому, відповідно, 2 – 4.

Величина м’язового зусилля залежить від фаз дихання. Найбільший прояв