| 0 | С | 1 | С | 1 | A | 3
Силовий індекс, % | 45 | 0 | 46-50 | 1 | 51-60 | 2 | 61-65 | 3 | 66 | 4
Індекс Руф'є, ум. од. | 14 | -2 | 11-13 | -1 | 6-10 | 2 | 5-4 | 5 | 3 | 7
Індекс швидкості, ум. од. | 3,2 | 1 | 3,3-3,5 | 2 | 3,6-1,1 | 3 | 4,0-4,2 | 4 | 4,3 | 3
Швидкісно-силовий індекс, ум. од. | 0,96 | 1 | 1,06-0,96 | 2 | 1,18-1,07 | 3 | 1,29-1,19 | 4 | 1,3 | 5
Сума балів | 4 | 5-13 | 14-21 | 22-31 | 32
Умовні позначення: Р – ретардант, С – біологічний вік відповідає хронологічному, А – акселерант
Як швидкісний, так і швидкісно-силовий індекси враховують належні величини співвідношення морфологічних і функціональних показників підлітків, тому відхилення цих величин у індивідуума в бік зниження може свідчити про низький рівень функціональних можливостей, як показника фізичного стану.
Наведені в експрес-системі вісім показників можуть використовуватися як в комплексі при виведенні суми балів фізичного стану, так і окремо при визначенні спрямованості занять в процесі фізичного виховання. Якісний рівень досягається індивідом в силових, швидкісних, швидкісно-силових виявах рухових здібностей, а також витривалості і гнучкості, може служити підставою для визначення змісту фізкультурно-оздоровчих занять і нормуванні фізичних навантажень для корекції його фізичного стану і підвищення рівня здоров'я.
Висновки
Отже, знання головних закономірностей вікового розвитку дозволяє підійти до рішення практично важливих задач, що лежать в основі педагогіки і медицини. Найважливіша з них – оцінка вікової норми. З позиції адаптивного характеру розвитку критерії вікової норми повинні враховувати діапазон можливостей організму, що забезпечують надійність його функціонування на кожному етапі онтогенезу. Вікова норма нерідко розглядається як сукупність середньостатистичних параметрів, що характеризують морфо-фізіологічні особливості організму. Поза всяких сумнівів, подібний підхід зіграв прогресивну роль, дозволивши вирішити ряд практичних задач (наприклад, в оцінці рівня фізичного розвитку). Проте таке уявлення про вікову норму, що практично зводить кількісну оцінку морфологічної і функціональної зрілості організму на різних етапах онтогенезу в абсолют, не відображає суті самих вікових перетворень, що визначають розвиток організму по адаптивному шляху і організують його взаємостосунки із зовнішнім середовищем.
Розвиток уявлень про критерії вікової норми визначають і підходи до вікової періодизації розвитку. Одним з найпоширеніших є підхід, в основі якого лежить аналіз оцінки морфологічних ознак (зріст, зміни зубів, наростання маси тіла і т.д.). Найповніша вікова періодизація, заснована на морфологічних і антропологічних ознаках, була запропонована В.В. Бунаком, на думку якого в змінах розмірів тіла і пов'язаних з ними структурно-функціональних ознак відображаються перетворення метаболізму організму з віком.
З великого числа морфологічних і функціональних ознак для оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків в кожному віці використовуються різні критерії. Окрім особливостей морфофункціонального стану організму при оцінці фізичного розвитку зараз прийнято верифікувати й біологічний вік. Відомо, що окремі показники біологічного розвитку дітей у різні вікові періоди можуть бути провідними або допоміжними. Для дітей молодшого шкільного віку провідними показниками біологічного розвитку є число постійних зубів, скелетна зрілість, довжина тіла. При оцінці рівня біологічного розвитку дітей середнього і старшого віку більше значення мають ступінь вираженості вторинних статевих ознак, осифікація кісток, характер ростових процесів, менше значення – довжина тіла і розвиток зубної системи. Для оцінки фізичного розвитку дітей використовувалися різні методи: метод індексів, сигмальних відхилень, оцінні таблиці-шкали регресії і останнім часом – центильний метод. Антропометричні індекси є співвідношенням окремих антропометричних ознак, виражених формулами. Доведена помилковість використання індексів для оцінки фізичного розвитку організму, що росте, оскільки в результаті досліджень вікової морфології показано, що окремі розміри тіла дитини збільшуються нерівномірно, а значить, антропометричні показники змінюються непропорційно. Широко використовуваний зараз для оцінки фізичного розвитку дітей метод сигмальних відхилень і шкали регресії ґрунтуються на припущенні відповідності досліджуваної вибірки закону нормального розподілу. Тим часом дослідження форми розподілу ряду антропометричних ознак (маса тіла, об'єм грудей, м'язова сила рук та ін. ) указує на асиметрію їх розподілу, частіше правосторонню. Через це межі сигмальних відхилень можуть штучно завищуватися або занижуватися, спотворюючи істинний характер оцінки.
Література
Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – СПб.: Петрополис, 1992. – 89 с.
Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – СПб.: Петрополис, 1992. – 123 с.
Бальсевнч В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. – Киев: Здоров'я, 1987. – 222 с.
Барков В.А., Ковалева О.А. Влияние физических упражнений на школьников 12-13 лет в условиях радиоактивного загрязнения среды // Физвоспитание, спорт и бизнес: Теория и социальная практика: Тез. междун. конф. – М., 1994. – С. 9-10.
Бриль М.С. Отбор в спортивных играх. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 127 с.
Булдаков Л.А. Радиоактивные вещества и человек. – М.: Энергоатомиздат, 1990. – 160 с.
Волков В.М., Филин В.П. Спортивный отбор. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 176 с.
Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей. – К.: Радянська школа, 1980. – 102 с.
Гусев Н. И., Уразов Д. В.Возрастная физиология // Internet. – http://www. powered_ by_swift.engine.edu. – 2003.
Друзь В.А. Морфо-функциональные критерии физического развития как основа системы контроля за состоянием здоровья школьников // Фізична культура, спорт та здоров'я нації: Матер, наук. – практ. конф. – Вінниця, 1994 – Ч. 3 – С. 333-335.
Завацький