В історії України було немало видатних діячів, котрі володіли мистецтвом Спаса, а саме - старокиївські князі-воїни, козацькі гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний та Петро Дорошенко, Іван Богун, Іван Гонта, Максим Залізняк, кошовий отаман Іван Сірко. Володіння прийомами Спаса відіграло визначну рол ь у долях окремих людей, мало свій вплив і на хід історичних подій.

Під час удару противника Спас-характерник знімає інформацію і таким чином збагачується знанням про методику підготовки і нанесення удару, а також про шлях наступного виходу з шокового стану. Повторити аналогічний удар по Спасу неможливо: він вже захищений і удар не виводить його з рівноваги. Дії Спаса у відповідь передбачають етичний момент, зовні подібний тому, що проповідує Христос: "Не протився злому. Але коли хто вдарить тебе у праву щоку, поверни до нього і ліву" (Матф. 5, 39).

Для Спаса це означає: "Перевір! Чи не випадковим був удар?

Перевір! Чи не був він нанесений помилково, чи не призначався комусь Іншому? Перевір! Можливо, чоловік, який тебе вдарив, вже розкаявся? ("Повинну голову меч не січе...")

Перевір. Можливо, ти заслужив цей удар?" (Вибачся, попроси прощення). Якщо жоден з цих принципів не проглядається, то Спас наносить удар у відповідь. Козацька логіка і тут находила підтримку у святому тексті Біблії: "Чи ж не так поступав і Христос, - повчав козак-характерник молодих, -коли він, увійшовши до храму, вигнав усіх торговців і покупців і столи мінял поперекидав?"

Що ж відчуває Спас у момент такого поєдинку?

Коли постає "кришталева стіна", рухи оточуючих сприймаються уповільненими, у цей момент відбувається активізація біоенергетичної діяльності організму Спаса. При заглибленні у цей стан з'являється вміння управляти психобіоенергетикою, в результаті чого, як правило, встановлюється перевага над противником, яка затверджується і фізичними діями.

Без сумніву, Запорозька земля, яка тримала таких видатних лицарів, як цар скитів Ідантірс, князь Святослав-переможець; гетьманів - Байду-Вишневецького, Івана Підкову, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького; кошових - Івана Сірка, Костя Гордієнка - зберігає в собі невичерпне джерело Мудрості, Волі, Слави. Не одне покоління предків наших збиралося на Хортицьких кручах щоби захистити землю пращурів своїх. Долини, яри. балки, кожен камінчик зберігає пам'ять про велич і славу їх. Чи могло бути так, щоб тут, де повітря наповнене легендами, - не відродились нащадки "славних прадідів великих"? Спочатку було слово. Слово, передане від прадідів. Прийшов час слово покликало до дії. Впали закови, прокинулась Воля, На початках 90-х років молоді хлопці, нащадки славного козацького звичаю -Олександр Притула, Віктор Павленко, Олександр Корнієнко починають відроджувати на Запорожжі Спас. З 1993р. при Запорозькому індустріальному технікумі-коледжі утворюється історично-патріотичний гурт "Запорозька Січ", основу якого складають виховники і вихованці бойового мистецтва "Спас", який ставить собі за мету відродження бойового мистецтва, а головне-духу Землі нашої. Пройшовши певний рівень підготовки учень здобуває звання молодика, проходить шість ступенів вишколу, вивчаючи основи бойового мистецтва, медицини, опановує народні звичаї. Триває навчання років 7-8. Опісля проходження шести ступенів молодик складає іспит на козака.

Сьогодні Школа вийшла на рівень Всеукраїнської. Філії Школи "Спас" діють в Бердянську, Вільнянську, Гуляйполі, Токмаці Запорізької обл., Олександрії (Кіровоградської обл.), Києві, Полтаві, Харкові, Дніпропетровську. 1997 року Запорозька Школа "Спас" отримала юридичний статус, зареєструвавшись на ріпні області.

У квітні 1998 року, за ініціативи і безпосередньої допомоги заступника міського голови Л.П.Островської та голови комітету по фізичній культурі і спорту Запорізької міської ради В.Г.Степаненка, вперше в Україні, на основі громадської організації Школи запорозького традиційного козацького бойового мистецтва "Спас", у м.Запоріжжя відкрито Міську Козацьку дитя-чо-юнацьку спортивну школу бойового мистецтва "Спас".

За останні чотири роки проведено декілька десятків змагань Деякі з них, як березневий турнір з українського рукопашу "Спас" на честь дня народження Т.Г. Шевченка, травневий "Січ", вересневий на честь народження А.Кащенка (м. Вільнянськ), листопадовий на честь народження Н. Махна стали вже традиційними. Питання про визнання Українського рукопашу як національного виду спорту за Держкомспортом. Чекаємо на позитивне його вирішення.

І все ж головним є те, що Хортиця щорічно вітає козацьких нащадків з усієї України, а також Кубані, Сибіру, новгородських ушкуйників у рамках міжнародного фестивалю козацьких бойових і традиційних мистецтв, а також проведення всеукраїнської першості з українського національного рукопашу. Саме Школа "Спас" є ініціатором, одним з головних організаторів цього свята.

Віра в "правду прадідів великих", Надія на Батьківську справедливість і Любов до рідної землі є єством Спасу.
"Ой да пішов би я та й на Запорожжя,
Сам доріженьки не знаю: Гей, либонь, стaну, стану,

Цій пісні може бути і 400, і 500 років. Може й більше. Але й сьогодні, здавалося б у модерновий час, маючи ком--паси, мапи, транспортні артерії зв'язку, більше того - індустріалізоване місто з гучною назвою Запоріжжя, мало хто знаходить оте "Запорожжя". Мабуть, справа не тільки в географічнім розташуванні, мальовничих пейзажах (або навпаки - зруйнованих "цивілізацією" неповторних колись краєвидах) - духу, духу Запорозької непокори нема...

Здавна мудрі казали - найгірше, що може випасти на людську долю - безпам'ятство. А скільки безпам'ятних Кирпо-Гнучкошеєнків розплодилось сьогодні! Саме тому і скніємо у "незалежній самостійній" державі. Поводимося як стадо баранів. Кожного дня вичікуємо - кого ж сьогодні поведуть на заклання.

Але про що це я? А, так, про Запорожжя...

Є Запорожжя, є й шлях до