забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.
Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.
За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.
За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.
В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.
В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).
За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.
В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.
Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн.
Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей,
поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального об'єму світового експорту і 3% від світового експорту послуг.
Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає.
Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.
Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.
Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).
Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.
Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму. ВОТ прийняла ряд декларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких: - Манільська декларація про туризм в світі (1980);
- Документи Акапулько (1982);
- Хартія про туризм і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);
- Гаагськая декларація по туризм (1989).
До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку
міжнародного туризму епізодично, відносяться:
. Конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада
(ЭКОСОС);
. Комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);
. Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);
. Міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).
Список використаної літератури
Бабенко М.Г. Методические рекомендации по организации занятий на семинарах подготовки общественных туристских кадров. – М., 1990.
Бардин К.В. Азбука туризма. – М., 2000.
Богащенко Ю.А., Бормотов И.В. Навесная переправа. – М., 1983.
Варламов В.Г. Основы безопасности в пешем походе. – М., 1999.
Васильев И.В. В помощь организаторам и инструкторам туризма. – М., 1982.
Котриця М.Ю. “Туристичний похід вихідного дня”. – К., 1999.
Костерев Н.А. Конкурсная программа на Первенстве г.Москвы (группы "Б", "В"). – М., 1987.
Костерев Н.А. Условия соревнований по виду "Туристский поход". 58 Первенство, гр. "А". – М., 1988.
Костерев Н.А. Условия соревнований по виду "Туристский поход". 58 Первенство, гр. "Б, В". – М., 1982.
Костерев Н.А. Туристские должности. – М., 1992.
Костерев Н.А. Рекомендации по составлению туристского отчета о походе. – М., 1999.
Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского туризма. Часть II. Подмосковье: краеведческие объекты, маршруты походов. – М., 1980.
Костерев Н.А., Самохина Т.А. Справочник инструктора детско-юношеского туризма. Часть III. Безопасность туристско-краеведческих походов, экскурсий, экспедиций. – М., 1981.
Куликов В.М. Школьный туризм. Концепция с критическими оценками современного состояния. – М., 1996.
Линчевский Э.Э. Психологічний клімат туристської групи. – К., 1994.
Сергеев В.Н. Туризм и здоровье. – М., 1997.
