Реферат на тему:

Взаємодія вчителя та учня в процесі організації самостійної роботи на уроках фізичної культури

1. Виховання інтересу до занять

Ряд позицій, що торкаються цього питання, вже розглянуто нами у характе-ристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкладати особистий інтерес учня І давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно до свідо-мості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів.

Пам'ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уник-нути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов'язків, пропускають заняття.

Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в са-мому процесі навчання. Джерелом радісних переживань с сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в'яло, мажорно або Індиферентне, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати.

Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задо-волення від спілкування з ним. Так, школярі закохуються передусім у вчителя, а потім — у його предмет.

Отже, поведінка учнів, їхній інтерес до занять, активність і дисципліна значно залежать від ставлення до вчителя (див. табл. 2).

Таблиця 2 |

Реакція учнів на дії вчителя

Дії вчителя |

Коли вчитель користується авторитетом | За нейтрального ставлення | За негативного ставлення

Прохання |

Вияв радості | Згода виконати, але без обов'язковості | Згода, але не виконання

Порада |

Обов'язковість виконання |

Виконання, але за обов'язковості своїх інтересів | Ігнорування, байдужість, песимізм

Вимога | Якісне і добросо-вісне виконання | Формальне виконання |

Ухилення від виконання, роздратованість

Покарання | Виправлення | Пристосування | Обурення і агресивність

Основним джерелом радості на уроці повинен стати сам процес навчан-ня, подолання труднощів, опанування знань, розвиток здібностей І якостей школяра.

Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань.

Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та по-ведінки учнів і спрямовані на те, щоби викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету.

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамо-та, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо.

Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публіч-ним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил:*

заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;*

за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;*

хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності;*

заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкрет-них обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені навіть за не-значні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за більші успіхи;*

заохочення застосовується в таких "дозах", які стимулюють подаль-шу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;*

заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення — це бальзам для душі. Шукайте в кожній дитині щось добре і пам'ятайте, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше.

Заохочення — ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без пока-рання, але застосовувати його треба дуже обережно.

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють та-кож емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпе-чують успішність процесу навчання. Так, результати наукових досліджень свідчать, що комплексне використання звукових технічних засобів навчання (музика зі словесним поясненням, грамзапис, магнітний запис, метроном) скорочує час, необхідний для засвоєння вправ навчальної програми на 45 %, при цьому у 2-2,5 рази збільшується рухова активність учнів.

Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями

рухової активності завжди ставте виховні завдання, вирішуйте їх, використо-вуючи систему методів виховання.

Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи.

Велике значення під час формування інтересу школярів до систематичних занять фізичною культурою мають узгоджені дії школи та сім'ї, а значним мотивом для активізації батьків є оздоровчий вплив занять фізичними вправами на дитячий організм.

2. Озброєння школярів знаннями, формування переконань

Основою для формування переконання в необхідності самостійних занять фізичними вправами є знання про значення занять для всебічного розвитку, підвищення фізичної і розумової працездатності, виховання моральних і во-льових якостей.*

Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання в дітей справжньої особистої фізичної культури з широким розумінням її суті та закономірностей. Саме на основі набутих школярами знань досягається усвідомлене опанування рухових дій. І навпаки, неусвідомлене виконання вправ — одна з основних при-чин, що не дає змоги зробити фізичну культуру супутником життя, сформувати

звичку до щоденної рухової діяльності. На думку Д. Уолфа,