Телебачення значно збільшило прибутки боксу. Багатомільйонні гонорари в боях за титул чемпіона світу серед суперваговиків до середини 60-х років стали звичними. Важковаговик Мухаммед Алі за свою двадцятилітню кар'єру заробив понад $ 69 000 000. Контракти, які укладаються на поєдинки в суперважкій вазі, а також прибутки від тоталізатора обмежити неможливо. 06 квітня 1987 року середньоваговики Рей "Sugar".

Леонард і Марвін Хаглер розділили гонорар у $ 30,000,000. Крім телебачення, на розвиток професійного боксу в Америці, і менше в Європі, вплинуло те, що все більше і більше поєдинків проходили в казино. Найбільші і престижні казино Лас-Вегаса, Атлантик-Сіті і Нью-Джерсі використовували професійні боксерські поєдинки для збільшення своїх прибутків, однак ці турніри одержали національне та міжнародне визнання.

5. Професійні боксерські організації

У світовому професійному боксі не існує єдиної організації, що здійснює контроль за аматорським і професійним боксом.

У Сполучених Штатах у 1920 році були засновані дві організації:

- Національна Асоціація Боксу (National Boxing Association) - недержавна організація;

- Нью-Йоркська Державна Спортивна Комісія (New York State Athletic Commission) - державна організація.

Розподіл контролю призвів до ситуації, коли конкуруючі між собою організації іноді присуджували різним боксерам однакові титули.

У Європі організацією, що керувала професійним боксом, став Міжнародний Боксерський Союз (International Boxing Union), що у 1948 році трансформувався в Європейський Боксерський Союз (European Boxing Union).

Було зроблено кілька спроб створити одну організацію, що контролювала б професійний бокс у всьому світі, але вони закінчилися провалом.

У 1963 році була створена Всесвітня Боксерська Рада (WBC). На початку 1960-х років Національна Асоціація Боксу (NBA) змінила назву і стала називатися Всесвітня Боксерська Асоціація (WBA). У 1983 році була сформована Міжнародна Боксерська Федерація (IBF), а в 1988 році почала свою роботу Всесвітня Боксерська Організація (WBO).

У 1991 році з'явилася ще одна структура - Міжнародна Боксерська Організація (IBO), яка використовує незалежний комп'ютерний рейтинг.

Протягом дев'ятнадцятого і початку двадцятого сторіччя поступово формувалася класифікація вагових категорій. Поштовхом до цього стало те, що боксер важкої ваги завжди мав перевагу над суперником легшої ваги. Класифікація вагових категорій була розроблена в США й Англії.

Були виділені вісім вагових категорій, що визнані в усьому світі:

- flyweight (третя найлегша вага) - не більше, ніж 112 фунтів (50.8 кг);

- bantamweight (друга легка вага) - 118 фунтів (53,5 кг);

- featherweight (друга напівлегка вага) - 126 фунтів (57,2 кг);

- lightweight (друга легка вага) - 135 фунтів (61,2 кг);

- welterweight (друга напівсередня вага) - 147 фунтів (66,7 кг);

- middleweight (середня вага) - 160 фунтів (72,6 кг);

- light-heavyweight (важка вага) - 175 фунтів (79,4 кг);

- heavyweight (суперважка вага) - більш, ніж 175 фунтів (79,4 кг).

В усіх світових і національних поєдинках вищезгадані вагові категорії повинні суворо дотримуватися. Якщо вага боксера перевищує вагу, передбачену ваговою категорією, в якій він виступає, йому надається час привести свою вагу у відповідність з прийнятими нормами. Якщо йому це не вдається - поєдинок не проводиться. Якщо після одержання чемпіонського титулу з'ясовується, що вага боксера була більша, ніж визначена ваговою категорією, він позбавляється титулу і обкладається штрафним санкціям.

Дві додаткові вагові категорії, "junior-lightweight" - 130 фунтів (59 кг) і "junior-welterweight" - 140 фунтів (63,5 кг) були зареєстровані в Сполучених Штатах у 20-х роках (термін "junior" в боксі не має ніякого відношення до віку). Ці вагові категорії були прийняті для боксерів, що не могли взяти участь у восьми вищевказаних вагових категоріях.

На сьогодні існує 17 вагових категорій. Всесвітня Боксерська Рада (WBC) впровадила наступні класифікації ваги боксера:

- cruiserweight (перша важка вага)) - 195 фунтів (88,5 кг);

- super middleweight (перша півсередня вага)) - 165 фунтів (74,8 кг);

- super welterweight (перша середня вага) - 154 фунта (69,9 кг);

- super bantamweight (перша надлегка вага) - 122 фунта (55,3 кг);

- super flyweight (перша легка вага) - 116 фунтів (52,6 кг);

- light-flyweight (друга найлегша вага) - 110 фунтів (49,9 кг);

- strawweight (перша найлегша вага) - 105 фунтів (47,6 кг).

6. Ринг, правила, екіпірування

Оскільки в професійному й аматорському боксі відсутня єдина контролююча організація, то відсутні і єдині правила проведення боксерських поєдинків, використовуваного устаткування й інвентарю. Власні правила проведення боксерських поєдинків мають Сполучені Штати Америки, а також різні держави.

Боксерські поєдинки проводять в квадратному ринзі, сторона якого може змінюватися від 18 до 22 футів (від 5 м 49 см до 6 м 71 см). Ринг оточений трьома натягнутими канатами.

Правила, що регулюють проведення аматорських боксерських поєдинків, єдині в усьому світі. Аматорські боксерські поєдинки тривають чотири раунди, що перериваються трьома однохвилинними перервами. Тривалість одного раунду три хвилини. Боксери повинні мати спеціальний шолом, що захищає голову. Суддя в ринзі (рефері) контролює дотримання правил проведення поєдинку. Оцінку аматорських поєдинків проводять від трьох до п'яти суддів, які знаходяться біля рингу. Вони і вирішують, хто з боксерів виграв поєдинок. Правила проведення аматорських боксерських поєдинків суворо дотримуються. Аматорські правила істотно відрізняються від тих, якими керується професійний бокс.

Професійні боксерські поєдинки можуть тривати від чотирьох до дванадцяти раундів. Тривалість одного раунду дорівнює трьом хвилинам, хоча в