По окончании Ирано-иракской войны и со смертью Хомейни отношения Ирана с Европой стали постепенно налаживаться, чему во многом способствовала прагматичная политика . Были выстроены новые отношения с независимыми республиками распавшегося СССР. В частности, Иран осудил чеченский сепаратизм, оказав тем самым негласную поддержку России в этом вопросе. Сегодня Иран принимает участие в восстановлении экономики . Во многом благодаря дипломатическим усилиями Ирана Россия получила возможность частично восстановить утерянное влияние на и в . Россия согласилась продолжать начатое ещё при Пехлеви строительство атомной электростанции в .

Тем не менее, отношения Ирана с Соединёнными Штатами по-прежнему остаются напряжёнными. Этому во многом способствовала победа на президентских выборах в Иране в ультраконсерватора и популиста Ахмадинежада. Его резкие заявления в отношении испортили отношения и с этим государством. США обвиняют Иран в спонсировании террористических организаций (в США и Израиле , в частности, считается террористической организацией) и разработке ядерного оружия. По неподтверждённым сведениям Соединенные Штаты готовят ракетный удар по ядерным объектам Ирана.

Иран имеет дипломатические представительства в большинстве стран мира. В то же время, как и многие другие исламские государства, Иран не признаёт Израиль. В официальных заявлениях иранского МИДа Израиль именуется «Сионистским режимом». Нет дипломатических отношений и с США. Иран — член (с ), а также , , , .

Территориальные споры

Существуют территориальные споры между Ираном и в отношении трёх островов в , контролирующих вход в . В конце островами попеременно владели шейхи и — тогда колоний. В году, после ухода из региона, острова должны были достаться ОАЭ, в состав которых вошли оба этих , но их захватил Иран. На островах по сей день содержится значительный военный контингент.

Вооружённые силы

Вооружённые силы Ирана состоят из двух основных частей: войска в подчинении Министерства обороны и в непосредственном подчинении , где в общей сложности служат около 545 тысяч человек. Резерв составляет 350 тысяч. В Иране также действует паравоенная организация в рамках КСИР — Басидж, где проходят постоянную службу 90 тысяч добровольцев и 11 миллионов резервистов, в том числе женщин. Таким образом, общая численность вооруженных сил с учетом резерва в Иране превышает 12 миллионов человек. По этому параметру Иран занимает первое место в мире, по некоторым оценкам практически обгоняя , и вместе взятых.

Боевые возможности Ирана держатся в строгом секрете. Известно, что с Иран производит собственные , , , и даже . В последние годы налажено производство , в том числе . Иран тратит 3,3ВВП на военный бюджет, что намного меньше по сравнению с другими странами Ближнего востока. Военная доктрина страны подразумевает исключительно защиту своей территориальной целостности

Державний устрій

Загальна характеристика. Ісламська революція в Ірані в 1978-1979 р.р. призвела до краху монархії шаха Мохаммеда Реза Пехлеві. Світські та релігійні угрупування, що об’єдналися проти шаха, мали різні погляди на політичну систему. В результаті на протязі перших двох років після падіння монархії в іранському суспільстві йшла боротьба між різними політичними силами. Верх отримали ісламісти, і 1 квітня 1979 року була проголошена Ісламська Республіка Іран, яку очолив аятолла Хомейні. За офіційними даними 98,5% учасників референдуму віддали свої голоси за Конституцію. Таким чином був прийнятий основний стержень ісламської системи правління, проте деякі деталі Конституції розробляються і до тепер.

Органи влади. Відповідно до Конституції 1979 року в основу всіх сторін життя в Ірані були покладені принципи ісламу. А тому керувати країною могли виключно люди, знаючі іслам – улеми. Верховний релігійний керівник (факіх) здійснює опіку (велаят) над всією системою влади і країною в цілому. Таким чином реалізується концепція велаят-е-факіх, що є фундаментом ісламського державного устрою. Керівник є вищим арбітром по різним питанням внутрішньої та зовнішньої політики. Він призначає командуючих збройними силами та Корпусу вартових ісламської революції, а також членів Ради опікунів – органу, який гарантує, що всі законодавчі акти відповідають принципам ісламу. Йому також надається право проголошувати війну та заключати мир.

За Конституцією 1979 року, вища виконавча влада належала президенту і прем’єр-міністру, а законодавча – Національним одномандатним консультативним зборам (меджліс-е-шура-є-меллі). В Меджліс строком на 4 роки обиралось 270 депутатів. В його функції входили розробка, обговорення та прийнятя законодавчих актів, запропонованих урядом. Меджліс затверджував кабінет міністрів, який запропоновував президент і мав право робити запити членам кабінету. У випадку недовіри уряд або окремі міністри повинні подати у відставку.

Рада опікунів, що контролювала відповідність законодавчих актів ісламським законам, складалася з шести “безкомпромісних релігійних лідерів, що призначалися керівником, та шести юристів, що обиралися Меджлісом і спеціалізувалися в різних областях права.

Судова система. Відповідно до Конституції була створена нова судова система, що включала три основні інстанції. Першою з них було міністерство юстиції (займалося фактично тільки передачею скарг та заяв в різні органи правосуддя і підтримувало зв’язок між виконавчою та законодавчою гілками влади). Міністр юстиції призначався прем’єр-міністром із списку кандидатів, запропонованих Вищою радою юстиції.

Головним судовим органом признавалася Вищою радою юстиції, до складу якої входили: голова Верховного суду, генеральний прокурор (на цю посаду призначалися тільки священослужителі та богослови) та три вищі муджтахіта (богослова).

Конституція гарантувала права людини, трактуючи їх у відповідності до норм ісламу.
Перегляд конституції 1979 року. В політичній системі, що була встановлена Конституцією були протиріччя. Частина з них виникала з самої природи шиїтських політичних уяв та правових принципів, а частина – з невизначеності розподілу повноважень між