Реферат

з дисципліни фізична культура

на тему:

“Основи психогігієни. Міжнародний рух “Спорт для всіх”.”

План

Поняття психогігієни в спорті.

Регуляція психічних станів.

Психофармакологічні засоби в психогігієні.

Міжнародний рух “Спорт для всіх”.

Список використаної літератури.

1. Поняття про психогігієну в спорті

Психогігієна спорту –– одна з гілок медичної психології, яка вивчає умови та передумови забезпечення психічного здоров'я спортсменів. Чітко вираженими є зв'язки психогігієни спорту з соціальною психологією спорту, психологією особистості, психотерапією, психофармакологією, психопрофілактикою. Психогігієна спорту розглядає вікові передумови, вплив специфічних умов спортивної діяльності, а також комплекс заходів, які спрямовано на зміцнення та збереження психічного здоров'я спортсменів.

У сучасному спорті навантаження на психічну сферу спортсменів є дуже великим. Змагаючись у багатьох випадках на межі людських можливостей, у спорті рівних перемагають ті, у кого міцніші нерви, краща емоційно-вольова підготовка, хто здатний більш якісно відновлювати свою психічну працездатність, усувати надмірну нервову напругу. У міру підвищення результатів змагальної діяльності зростають і вимоги до психічної сфери, заставляючи людину діяти іноді на межі можливостей. Перемогу одержують ті, хто зможе проявити потрібну швидкість реакції, витримку, волю, хто навчиться долати стресові стани, контролювати та використовувати свої емоції, ті чи інші психічні процеси, хто вміє швидко відновлювати духовні та фізичні сили.

Стрес –– це широке коло станів людини, які виникають у відповідь на екстремальні впливи (інформаційне перевантаження, дефіцит часу, небезпеку, загрозу, несправедливість, високий темп роботи, велику відповідальність тощо).

До цього слід додати, що спортсмени, побоюючись можливості не потрапити до складу команди, пропустити змагання, виявити свою непідготовленість, часто приховують від тренера свої переживання та несприятливі для спорту стани і тим самим утруднюють перебудову психіки, її адаптацію до тренувального процесу та участі в змаганнях.

У зв'язку з цим основними завданнями психогігієни спорту є: відновлення психічної працездатності, формування сприятливого психологічного клімату, управління психічними станами, психічна десенсибілізація та активізація, використання психофармакологічних засобів. Кожне з цих завдань вирішується специфічним комплексом засобів та методів за умови забезпечення відповідної психодіагностики.

Відновлення психічної працездатності побудовано на використанні можливостей відновлювальної функціональної системи організму, яка одержала назву трофотропної. Дія цієї системи залежить від рівня бадьорості. Розрізняють такі рівні бадьорості:

Активний стан, коли людина зайнята якоюсь справою;

Пасивний, коли розслаблені м'язи, заплющені очі і людина ні про що не думає, з'являється сонливість;

Дрімотливий, коли сонливість є чітко вираженою, у будь-який момент людина може заснути, але ще не спить;

Сон середньої глибини, коли людина спить, але спить досить чутливо, здатна реагувати на середні за інтенсивністю подразники (так званий "черговий сон");

Глибокий сон, коли настає повне відключення від денних турбот, людина здатна реагувати лише на досить інтенсивні подразники.

Розвиток процесу гальмування у відповідності з названими рівнями (від активного стану до глибокого сну) призводить до поступового наростання ефективності відновлювальних процесів у нервовій системі. На перший погляд простота відновлення психічної працездатності розбивається, як хвиля о скелю, у неможливість просунутись хоча б на сходинку вище в розвитку гальмування, не кажучи вже про здатність заснути. Це явище добре знайоме спортсменам.

Шахісти високого рівня рідко обходяться без психолога, основним завданням якого є "забезпечення" сну. Спортігровикам, спортсменам "спробових" видів добре відомі явища невикористаних можливостей для відпочинку у період між спробами або виходами на майданчик, коли спортсмен "залишається в грі" або слідкує за спробами суперників. Водночас у досвідчених спортсменів частими є випадки використання сну навіть у проміжках між спробами.

Для забезпечення відновлення психічної працездатності спортсменів використовуються три групи методів: навіювання в стані бадьорості, гіпносугестія, апаратурні методи.

Навіювання у стані бадьорості передбачає формування усвідомленого ставлення до арсеналу використовуваних прийомів змагальних дій з позицій оцінки їх ефективності та раціонального використання енергії, вияв специфічних можливостей конкретного виду спорту для відновлення працездатності та "заощадливих технологій" ведення змагальної боротьби. Як правило, у формі довірливої бесіди спортсмен та тренер обмінюються думками про причини невдач під час змагань та аналізують умови подолання недоліків. Найчастіше такими умовами можуть бути: забезпечення емоційної розрядки (дренаж емоцій), відволікання або свідоме переключення уваги на інший об'єкт, а також формування спеціального стилю поведінки, який дозволяє демонструвати суперникам наявність запасу сил та психічної активності. Однією з важливих умов навіювання в стані бадьорості є намагання спортсмена до подолання недоліків та набуття необхідних навичок психічної реабілітації. У командних видах спорту такі бесіди можуть закінчуватись розробкою спеціальних словесних формул, які приймаються усіма гравцями і стають своєрідними законами їх поведінки на полі, майданчику, корті.

Гіпносугестія розуміє здатність спортсмена переходити до особливого сноподібного стану, який характеризується довірою до особи, яка проводить сеанс. У гіпносугестії одночасно використовуються як властивості трофотропної функціональної системи, так можливості другосигнальної (за допомогою мови) регуляції психіки. Завдяки цьому ефект відновлення може бути вищим, ніж під час сну або при навіюванні в період бадьорості. Проте вираження здібності до гіпносугестивних впливів у людей є досить індивідуальним, тому і застосування даної групи методів не завжди є виправданим.

Апаратурні методи застосовуються в тих випадках, коли ефективність словесних та гіпносугестивних методик виявилась недостатньою або ступінь психічної напруги не дозволяє надіятись на успіх відновлення психічної працездатності. До числа цих методів відносять: електроанальгезію, електромасаж, електропунктуру.

Електроанальгезія базується на впливі імпульсних струмів певної форми та частоти ( від 500 до 2000 герц) на центральну нервову систему, що здатне формувати ділянки депресії, яка розповсюджується. Завдяки застосуванню апаратурних методів послаблюються наслідки стресових станів та створюються передумови для більш успішного використання вербальних методів. Депресія