Психорегулююче тренування (ПРТ) нагадує собою варіант аутогенного тренування, який адаптовано до умов занять спортом. Воно адресоване людям, які добре володіють релаксацією м'язів, є практично здоровими, які приділяють велику увагу розвитку координації рухів. У зв'язку з цим у ПРТ не застосовуються формули, які викликають почуття важкості в кінцівках. Іноді, навпаки, включаються формули подолання цього почуття (якщо воно все ж таки виникає). Головним завданням ПРТ є управління рівнем психічної напруги.

Психом'язове тренування (ПМТ) спрямовано на вдосконалення рухових уявлень головним чином за рахунок зосередження уваги та забезпечення свідомого контролю рухів. Методика є більш простою порівняно з АТ та ПРТ, є доступною для юних спортсменів. У ній використовуються розробки різних шкіл психотренінгу, зокрема дихальні вправи, максимальна ізометрична напруга м'язів та спокій після неї, а також закривання очей. В ПМТ виділяють 4 ступені переходу до розслаблення і від нього до активізації: загальна перебудова та гармонізація стану, цілеспрямована психом'язова регуляція, загальне розслаблення м'язів тіла та активізація, яка обумовлена характером діяльності.

Ідеомоторне тренування (ІТ) полягає у свідомому активному уявленні техніки рухів. В ідеомоторному тренуванні прийнято виділяти три основних функції уявлень: програмну, тренувальну та регуляторну. Перша з них базується на уявленні ідеального руху, друга - на уявленнях, які полегшують засвоєння навички, третя - на уявленнях про можливу корекцію, контроль рухів та зв'язки окремих елементів. Відповідно до цього розроблено і структуру ідеомоторного тренування, яка включає внутрішню актуалізацію (фази експозиції, обсервації, ідеомоторна) та зовнішню реалізацію (фази імітації та практичного тренування). Ідеомоторне тренування більш за все ефективне для підвищення швидкості рухів (до 34 %), точності (6-18 %).

У спортивній діяльності для психогігієнічних цілей використовуються і багато інших методик: "наївна психорегуляція" (талісмани, ритуали, розминки тощо), музичний супровід та функціональна музика, контроль стану голосу, дихальні вправи, спеціальні психорегулювальні комплекси фізичних вправ.

3. Психофармакологічні засоби в психогігієні

Психофармакологічні засоби в сучасному спорті використовуються для психогігієнічних цілей у трьох основних напрямках: для профілактики небажаної психодинаміки, корекції станів та десенсибілізації (пониження чутливості до стресових факторів).

При застосуванні психофармакологічних засобів багато різних проблем пов'язано з морально-етичною стороною, із застосуванням цих засобів без необхідного лікарського контролю, з передозуванням, із звиканням організму до препаратів які постійно використовуються, з недостатністю вивчення супутніх явищ при застосуванні психотропних засобів, з утворенням певної залежності спортсмена від застосування деяких лікарських форм і з можливістю значних змін психіки в період закінчення вживання препаратів, а також з корекцією тренувальних та змагальних навантажень в умовах психофармакологічного втручання.

Розрізняють п'ять основних груп психофармакологічних препаратів, які застосовуються в спортивній практиці.

Транквілізатори (анксиолітичні речовини) застосовуються для пониження тривожності, страху, психічної напруги, можливих вегетативних розладах; роблять заспокійливий вплив.

Антидепресанти (тімолептики) призначаються у депресивних станах, апатії, в'ялості, при тривожних депресіях; підвищують настрій унаслідок заспокоєння або підвищення активності.

Психостимулятори призначаються при астенії, перевтомі, тривалому застосуванні нейролептиків (при звиканні до цих препаратів); вибірково активізують мотиви діяльності, яка здійснюється в період прийому препарату.

Астенія - це нервово-психічна слабкість, яка проявляється у підвищеній втомлюваності, виснаженості, пониженні порогів відчуття, нестійкості настрою, порушенні сну.

Ноотропи (препарати метаболічної дії) призначаються при пониженні розумової активності, отруєннях, розладах свідомості при порушеннях мозкового кровообігу; в спорті використовуються супутні ефекти ноотропів при необхідності "очищення" рухових навичок, від зайвої напруги м'язів-антагоністів (економізація), а також у період акцентованого розвитку витривалості.

Адаптогени (в основному рослинні препарати) призначаються в ситуаціях звикання до навантаження, при зміні часових поясів, кліматичних зон, при тренуваннях та змаганнях із зміною висоти над рівнем моря, різких змінах характеру навантажень; викликають прояви адаптаційного синдрому. Ефект проявляється в адекватному реагуванні на навантаження та помірному підвищенні мотивації.

4. Міжнародний рух ,,Спорт для всіх”

Інтеграційні процеси в країнах Європи після другої світової війни сприяли тому, що Міжнародний рух „Спорт для всіх” у 70-80-х роках ХХ століття набув глобального розповсюдження. На даний час він підтримується державними і громадськими фізкультурно-спортивними й іншими масовими організаціями в більшості країн, оскільки спрямований на оптимальне задоволення потреб людей у фізичному удосконалюванні і рекреації .

Мета руху – залучення якомога більшої кількості населення різних країн до систематичних занять фізичними вправами для оздоровлення та активного відпочинку.

Україна приєдналася до Міжнародного руху постановою Кабінету Міністрів України (№49 від 18.01.03р.), який підтримав пропозицію Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту щодо створення центрів фізичного здоров’я населення „Спорт для всіх” . Особливої актуальності це набуває після чітких заяв новообраного президента України В.Ющенка про інтеграцію України в Європейське співтовариство.

Будь-який напрямок руху ”Спорт для всіх” (пропаганда здорового способу життя, консультативно-медична допомога у самостійних оздоровчих тренуваннях, організація масових фізкультурно-спортивних заходів тощо), як правило, спирається на 3 основні ресурси: час, люди, фінанси. Частіше за все організатори руху „Спорт для всіх” скаржаться на відсутність належних фінансів, забуваючи, що за певної винахідливості привабливу ідею можна реалізувати шляхом залучення волонтерів .

Дослідження, які проводились в Англії виявили, що близько половини її населення бере участь у волонтерській діяльності, витрачаючи близько 100 млн. годин щотижня. Високий рейтинг волонтерство має в таких європейських країнах як Франція (19%), Данія (25%), Нідерланди (36%) та Ірландія (39%).

Дослідження проблем волонтерства у США, яке проводилось організацією “Gullup” для третього сектору свідчать, що серед залучених