туризм до зацікавленості в розвитку недорогих масових видів туризму. Не

слід забувати, що майбутнє туризму на 60—70 % — це ринок місцевих споживачів, і тільки на 30—40% — це іноземні туристи. Тому потрібно удосконалювати стандарт обслуговування вітчизняних туристів, у т. ч. й споживачів соціального туристичного продукту. Якщо стандарт київського турпродукту буде нижчим, ніж в інших містах України, Київ втратить і внутрішніх туристів, і іноземців.
4. Створення умов для розвитку туризму
4.1. Створення нормативно-правової бази й основ системи регулювання туристичною діяльністю на рівні Києва. Розробка та введення в дію регіонального нормативного документа “Правила надання туристичних послуг у Києві”.
4.2. Підтримка туристичних підприємств, що працюють на прийом туристів: пільгова орендна плата за землю, муніципальне майно, пільгові тарифи на комунальні послуги.
4.3. Внесення змін до державного та місцевого бюджетів щодо встановлення податкових пільг для підприємств, що займаються в’їзним, внутрішнім і соціальним туризмом.
4.4. Надання податкових пільг на капіталовкладення та розширене відтворення матеріальної бази і всієї інфраструктури прийому туристів. Скорочення відрахувань з ПДВ та податку на прибуток, якщо різниця у сплаті цього податку спрямовується на розвиток внутрішнього та в’їзного туризму.
4.5. Повне віднесення рекламних витрат на собівартість послуг тих підприємств, діяльність яких пов’язана з прийомом та обслуговуванням українських та іноземних туристів.
4.6. Стимулювання інвестиційної активності в сфері туризму. Призначення Київською міською радою та її виконавчим органом уповноважених банків, що займаються розвитком туризму в місті. Гарантії Київської міської ради щодо зобов’язань окремих кредиторів. Участь Київської міської ради та її

виконавчого органу у спільних проектах з інвесторами. Створення базового

пакету інвестиційних проектів розвитку інфраструктури туризму в Києві.
4.7. Проект введення дисконтної “Карти гостя Києва”.
5. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації туристичних кадрів
5.1. Активне формування висококваліфікованого кадрового корпусу туристичної галузі шляхом удосконалення ступеневої системи безперервної та послідовної туристичної освіти, основними формами та напрямками якої є:
— профорієнтація (профорієнтаційна робота та початкова туристично-екскурсійна підготовка);
— професіоналізм (здобуття базової освіти);
— післядипломна освіта (перепідготовка та підвищення кваліфікації керівного складу та спеціалістів туристичної галузі України).
5.2. Розробка навчальних програм і планів всіх видів освітньої діяльності (підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації) для всіх категорій працюючих у сфері туризму у відповідності до професійних стандартів.
5.3. Розробка галузевого освітньо-кваліфікаційного стандарту для всіх рівнів підготовки спеціалістів.
6. Наукове забезпечення туристичної діяльності
6.1. Проведення маркетингових досліджень попиту й пропозиції на туристичних ринках Києва, України та за кордоном.
6.2. Розробка обґрунтованих галузевих економічних нормативів, кінцевих показників фінансово-господарської діяльності підприємств туристичної галузі.
6.3. Дослідження ефективності витрат на рекламно-інформаційну діяльність.
6.4. Підготовка пропозицій для прийняття рішень КМДА та учасників ринку про інвестиції в туристичну галузь.

3.3 Програма розвитку туризму Оболонського району м.Києва до 2010 року

Як територіальну одиницю район було утворено 3 березня 1975 року і

названо на честь столиці сусідньої Білорусії – Мінським. До нього ввійшли території Куренівки, Мінського масиву, Пріорки, Оболоні.

Відповідно до рішень Київської міської ради від 30.01.2001 року №162/1139 «Про адміністративно-територіальний устрій м. Києва», від 27.04.2001 року № 280/1257 «Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи», від 06.09.2001 року № 3/1437 «Про районні у місті Києві ради» та в зв’язку з адміністративною реформою Мінському району повернуто історичну назву - Оболонський і включено до його складу територію Пуща-Водиці.

В 1967 році був прийнятий новий Генеральний план розвитку Києва, за яким розпочиналась інтенсивна забудова Оболоні – одного з найбільших житлових масивів.

За останні роки Оболонський район столиці України став провідним у ринкових перетвореннях, упевнено посідає передові місця за темпами соціально-економічного розвитку. Значних результатів досягнуто в розвитку промислового виробництва, підприємництва та будівництва.

Основними цілями «Програми розвитку туризму Оболонського району м.Києва до 2010 року» є:

забезпечення подальшого розвитку туризму в районі;

підвищення рівня життя мешканців району;

створення додаткових робочих місць.

Розробка даної Програми обумовлюється необхідністю:

- забезпечення стійкого економічного зростання;

- створення конкурентноспроможної ринкової економіки;

- поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної

моделі розвитку туризму;

- всебічного та гармонічного розвитку громадян;

- інформатизації суспільства;

- забезпечення суспільної підтримки урядової політики.

Програма носить комплексний інноваційний характер і спрямована на забезпечення сталого розвитку туризму в районі.

Обґрунтування Програми. Однією з самих прибуткових галузей у світовій економіці є сучасна туристична індустрія. Доходи, які отримуються туристичною галуззю займають значну частину в бюджетах держав і складають приблизно 10% валового національного продукту. Ріст прибутковості туризму значно випереджає ріст прибутковості інших галузей економіки.

Результати досліджень всесвітньої туристичної організації показали, що за останні 10 років доходи від туристичної індустрії зростали щороку 7,9% при щорічному середньому зростанні величини прибутків від туризму на 4,5%.

Розвиток туризму стимулює розвиток інших секторів економіки, в першу чергу - транспорт, зв’язок, торгівлю, сприяє створенню нових робочих місць, збільшенню надходжень до бюджету, як районного так і міського.

Туризм - це галузь економіки, яка при порівняно невеликих капіталовкладеннях забезпечує економічно рентабельне використання історичної та культурної спадщини,