Важливе значення має також природне туристичне районування гірської території, яке дозволяє виділити територіальні співвідношення різних видів ресурсів. При цьому необхідно враховувати основні види ресурсів, характерних для гір, таких як пейзажні ресурси, горно-спортивні перешкоди, схили, придатні для гірськолижних трас, джерела мінеральних вод, а також культурно-історичні ресурси. Основою для цих поєднань виступають особливості рельєфу [60, с.428].

Для проведення районування туристичної галузі на гірській території можна запропонувати використовувати наступні принципи виділення туристичних районів:

1) спільність території;

2) зв'язок між туристичними ресурсами та іншими елементами туристичної системи за допомогою туристських маршрутів;

3) наявність туристичних організацій;

4) історичні аспекти туристичного освоєння;

5) сучасна туристична спеціалізація конкретних територій;

6) транспортна доступність.

Туристичний комплекс регіону, з одного боку, характеризується рівнем відновлення та розвитку життєвих сил людини та суспільства в цілому, що становить соціальний ефект, а з іншого – сучасним станом туристичної сфери та можливостями розвитку в майбутньому (економічний ефект). У цьому випадку досить важливого значення набуває оцінка передумов та факторів, що обумовлюють розвиток туристичного комплексу [74, с.82].

Туристичне районування України розпочалося в 60-х рр. ХХ ст. і здійснювалось на вузькогалузевому рівні.В 70-х рр. минулого століття була складена схема перспективного розвитку туризму Української РСР, в якій виділяли 4 туристичні регіони та 35 туристичних районів.

В 1990-2000 рр. туристичне районування території України проводили Крачило Н.П., Бейдик О.О., Смаль І.В. та колектив авторів академії наук України.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що проблема туристичного районування і сьогодні залишається актуальною, оскільки досі відсутні такі важливі показники як єдиний методичний підхід до територіальної організації туристичного господарства, механізм регулювання туристичних потоків, єдине бачення перспектив розвитку санаторно-курортної бази і шляхів розвитку нових видів туристичних занять.

3.2 Закарпатський туристичний субрегіон та поділ його на таксономічні одиниці

Вивчення територіальної структури туристичної системи Закарпатської області дасть можливість більш детально прослідкувати за особливостями територіальної організації виробництва туристичних послуг у цьому регіоні, виявити, наскільки ефективно розвинуте туристичне господарство на окремих її територіях, які потенційні можливості цих таксонів ще не використовуються і в якому співвідношенні знаходяться туристичні території з точки зору розвитку в туристичної галузі [24, с.86].

Для оптимального вивчення територіальної структури туристичних ресурсів Закарпаття необхідно провести його туристичне районування.

Закарпаття відносять до Карпатського туристичного району, який є досить розвиненим і надзвичайно перспективним. Завдяки наявності унікальних і різноманітних туристичних ресурсів, а також розвитку інфраструктури та вигідному географічному положенню туристичні об’єкти Закарпатського субрегіону надзвичайно популярні серед вітчизняних і зарубіжних туристів [7, с.15].

Основними елементами територіальної структури туристичної системи Закарпаття є туристичні райони. Їх характеристику можна провести по наступній схемі: географічне положення – рекреаційні посилання – територіальна структура – зв'язок з іншими районами – перспективи розвитку.

На наш погляд при розробці схеми комплексного туристичного районування, враховуючи особливості рельєфу, ландшафтно-кліматичні, етнокультурні й соціально-економічні характеристики, на території Закарпаття доцільно виділити таких три туристичні райони:

Верховинсько-Свалявський туристичний район (межує з Львівщиною), до якого належать Велико-Березнянський, Воловецький, Міжгірський, Перечинський і Свалявський райони;

Полонинсько-Марамороський туристичний район, що об'єднує великі гірські райони – Іршавський, Хустський, Тячівський і Рахівський;

Потиський долинний, економічно найрозвинутіший, що межує з трьома європейськими країнами й об'єднує Ужгородський, Мукачівський, Берегівський і Виноградівський райони.

Верховинсько-Свалявський – північний туристичний район Закарпатської області. Тут зосереджені великі родовища вуглекислих гідрокарбонатно-натрієвих мінеральних вод типу “Боржомі”, а також вуглекислі мінеральні води типу “Єсентуки-17” і “Нарзан”, що застосовуються для лікування різноманітних видів захворювань. На їх базі функціонує ряд лікувально-оздоровчих закладів, які найбільшу увагу привертають у Воловецькому та Перечинському районах. Тому, даний туристичний район є досить перспективним для розвитку курортно-лікувального виду туризму.

Полонинсько-Марамороський – найбільший за площею серед вище перерахованих туристичних районів. Його найважливішим туристично-адміністративним центром є місто Хуст. Гірська територія району дозволяє широко розвивати різного роду спортивні види туризму. Серед них особливе місце займає гірськолижний туризм. Цьому сприяють також і кліматичні умови даного регіону, де спостерігається тривалий зимовий період.

Потиський долинний туристичний район складається із чотирьох історико-культурних регіонів. Важливе місце тут займають історико-культурні та архітектурні пам’ятки. Є також багато об’єктів сакрального мистецтва. Завдяки такому багатому історико-культурному потенціалу Потиський долинний туристичний район є найперспективніший для пізнавального виду туризму, а, оскільки, в ньому знаходиться значна кількість мінеральних джерел, то більш ефективним буде розвиток оздоровлювально-пізнавального виду туризму.

Якщо взяти до уваги туристичне районування гірських регіонів області, то вони відрізняються від районування інших типів туристичних територій. Основною відмінною рисою територіальної організації майже усіх видів туристичної діяльності у горах є залежність від характеру природних туристичних ресурсів і, перш за все, від рельєфу, що створює певні особливості в процесі туристичного районування гірських територій. Ми вважаємо, що цей процес повинен йти в двох напрямках:

1) природно-ресурсне районування гірської території;

2) загальне районування туристичної галузі.

Накладання схем районування туристичної галузі і природно-ресурсного районування дозволяє провести інтегральне туристичне районування гірського Закарпаття. В результаті цього процесу можна виділити наступні туристичні райони регіону: Рахівський, Усть-Чорненський, Міжгорянський, Воловецький, Перечинський.

Усі туристичні райони складаються із туристичних мікрорайонів, які виділені за таким же принципом. Таким чином, в Рахівському районі виділяємо три мікрорайони: Рахівський (з центром у місті Рахів), Ясинянський (смт. Ясиня), Говерлянський (г. Говерла); в Усть-Чорненському 2 мікрорайони: Усть-Чорненський та Тячівський; в Міжгорському районі також 2 туристичні мікрорайони: Міжгорський та Синевірський; у Воловецькому – 3 мікрорайони: Свалявський, Воловецький, Мукачівський; у Перечинському районі – 4: Перечинський, Невицький, Лумшорський та Ужгородський [74, с.95].

Відповідно курортна рекреація