Річка Тиса відіграє значну роль у формуванні рельєфу області. Її загальна довжина в межах Закарпаття – 223 км. Впадає Тиса поблизу сербської столиці Белграда у річку Дунай, а її басейн складають всі річки краю.

Гідросистема Закарпаття відокремлена від прикарпатських річок Верховинським (Вододільним) хребтом [58, с.72].

У розміщенні річок Закарпаття і характері розчленування поверхні існують певні закономірності, зумовлені складним розвитком гір, сучасною морфотектонічною і літологічною будовою території. За положенням відносно геологічних структур і топографії місцевості всі річки можна розділити на поздовжні, які течуть уздовж структур, поперечні, які перетинають їх під прямим кутом, і діагональні, які косо пересікають основні структури.

Взимку ріки Закарпаття ненадовго замерзають, але бистрини в горах залишають їх вільними від льоду. У сухий час року навіть більш великі ріки в багатьох місцях можна перейти убрід. Проте, в період танення снігів або великих дощів рівень води сильно підвищується і невеликі струмки перетворюються в бурхливі потоки [72, с.29].

Річки Закарпаття відносять до річок змішаного живлення з переважанням дощового. Значні коливання зимових і літніх опадів зумовлюють своєрідний нестійкий гідрологічний режим, що характеризується безладним чергуванням паводків протягом усього року. В середньому за рік спостерігається 25-35 піків підняття рівня води. Більшість їх припадає на весняно-літній час.

На відміну від безлічі швидких гірських річок, загальна кількість тихих озер Закарпаття невелика – 137, причому, серед них тільки 32 водоймища – постійні озера. Найбільшим озером Закарпаття є Синевир, що утворилося 10 тисяч років тому на висоті 989 м. Його площа – 7 га, найбільша глибина - 27 м, а температура води – від +12 до +18 є С [35, с.136].

Закарпатські озера поділяються на декілька типів, серед яких виділяють льодовиково-карові: Апшинець, Марічейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Драгобратське Озерце, Нижнє, Верхнє, Мала Гропа; антропогенні озера: Чорні та Солотвинські; загатні: Солене, Синевир, Тереблянські озера; вулканічні: Липчанське, Ворочівське, Синє.

Ще однією “родзинкою” Закарпаття є солені озера, що знаходяться в Тячівському районі (села Теребля, Нересниця та стм. Солотвино). Найвідоміше із них – озеро Кунігунда.

Сучасні дослідження та минулий досвід показують, що ропа та мул озер можуть ефективно використовуватись для грязелікування, бальнеотерапії (ропні ванни), талассотерапії (купання в озері) хворих з захворюваннями опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, шкіри, особливо псоріазу та гінекологічних захворювань [13, с.34].

Є в Закарпатті й багато боліт: Чорні Багна, Чорний Мочар, Солені Млаки, Заросляк, Трофанець.

Улюбленим місцем відпочинку туристів стали гірські водоспади: Войводинський (найбiльший, висота 9 м), Трофанець, Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський, Чортів Млин. Крім того, на низовинних територіях є багато штучних каналiв: Ужгородський, рiчки-канали Берегiвського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується близько 50 ставкiв i водосховищ, загальною площею 173 кв. км: Вільшанське, Залужанське, Горбківське, Тереблянське.

У структурі природного туристичного потенціалу області чільне місце посідають лікувальні мінеральні води. В цьому плані Закарпаття – найперспективніший курортно-рекреаційний регіон України, який за запасами лікувальних мінеральних вод та різносторонністю їх фізико-хімічних властивостей не поступаються всесвітньо відомим курортам, наприклад, кавказьким.

Мінеральні води краю представлені такими бальнеологічними групами: група А – мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей; група Б – вуглекислі; група В – сірководневі або сульфідні; група Г – залізисті, миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію; група Д – бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин; група Е – родонові [3, с.14].

В Закарпатті зареєстровано більше 300 мінеральних джерел, які розміщені у 98 населених пунктах. Розвідані і затверджені запаси цих вод достатні для оздоровлення та лікування більш як 5 млн. чол. на рік. В одному лише Берегівському районі – понад 40, в Ужгородському – понад 10. Немало їх також і в Свалявському, Мукачівському, Рахівському та Іршавському районах. Вуглекислі джерела або квасні, як їх називають, Свалявського району (Поляна і Свалява) відомі далеко за межами області. Найбагатшою на мінеральні води є гірська частина Закарпаття – Складчасті Карпати (до 70%) [9, с.23].

В області відкрито термальні мінеральні води типу “Боржомі”. Потужний фонтан такої води з температурою 38-4° С відмічений в селі Нижні Розтоки. Гарячі води знайдені також в селах Вільхівка, Білки, Уголька, Залужся поблизу Мукачеве, біля Ужгорода і Вишкова.

Найбільш перспективним є Свалявський курортно-рекреаційний район з великими родовищами вуглекислих гідрокарбонатно-натрієвих мінеральних вод типу “Боржомі”.

До Воловецько-Міжгірського курортно-рекреаційного району (Міжгір’я-Верхній Бистрий-Келечин) відносяться великі родовища вуглекислих мінеральних вод типу “Єсентуки-17” і “Нарзан” з добовим дебітом більше 3000-3200 м3.

З Воловецько-Міжгірським курортно-рекреаційним районом межує національний природний парк “Синевир”, де рекреаційно-оздоровче значення мають джерела вуглекислої хлоридно-гідрокарбонатної кальцієво-натрієвої мінеральної води між селами Колочава і Мерешор типу “Нарзан”, “Єсентуки” і гідрокарбонатно-хлоридне натрієве джерело села Негровець [14, с.42].

До наступного курортно-рекреаційного району Закарпатської області належать родовища мінеральних вод сіл Драгово і Шаян Хустського району.

До Рахів-Ясінського курортно-рекреаційного району відносять перспективні родовища унікальних вуглекислих гідрокарбонат-хлоридо-натрієвих і кальцієво-натрієвих мінеральних вод міста Рахова, сіл Кобилецькі Поляна, Богдан, Білин, Кваси, що містять біологічно активні компоненти – залізо і миш’як. Води вказаних родовищ визначають особливий профіль санаторно-курортних закладів для лікування малокрів’я, захворювань шлунку з пониженою кислотністю, захворювань залоз внутрішньої секреції