Втрата свідомості здебільшого спричиняється травму-ванням черепа і головного мозку, а також тяжкими травмами скелета і внутрішніх органів, що може бути наслідком падіння з великої висоти, каменепаду. Втрата свідомості має місце також при утопленні, потраплянні в лавину. При цьому основною небезпекою є асфіксія. Втрата свідомості в цьому випадку - це реакція на нестачу кисню. Часто втрата свідо-мості відбувається в результаті електротравм (ураження блискавкою чи електричний струмом). Втратою свідомості супроводжуються також тяжкі форми отруєння, інфекційні захворювання з наступними ускладненнями. Втрата свідо-мості тривалістю до кількох годин може бути наслідком епілептичного припадку. Цей стан поступово переходить у сон, і тоді людину вже можна розбудити. При запамороченні і колапсі втрата свідомості може продовжуватись усього кілька секунд (до 1 хвилини). Якщо свідомість швидко не відновлюється, треба шукати інші причини її втрати.

Слід пам'ятати, що втрата свідомості може мати різну глибину і протікати в кілька стадій - від найлегшої до кри-тичної. Це необхідно знати для розпізнавання на ранніх стадіях розвитку загрозливого стану організації допомоги.

Легка втрата свідомості (удар по голові, падіння з невеликої висоти, перегрівання, отруєння) виявляється у пригніченому стані потерпілого. Він ніби заглиблюється в себе, але при цьому зберігається мовний контакт: після не-одноразового голосного повторення запитання він здатний повільно, тихо, іноді нерозбірливо, відповісти односкладо-вим "так", "ні". Потерпілий не розуміє найпростіших вказі-вок, іноді виконує їх у сповільненому темпі; на запитання, чи відчуває біль, часто дає негативну відповідь. Але обе-режне обстеження травмованих ділянок тіла і перевірка ру-хомості суглобів при наявності переломів чи інших травм викликає відповідну мімічну реакцію і стогін.

Сопорозний стан (сонливість, повна апатія, неру-хомість) розвивається при поглибленні розладу свідомості. На голосне звертання потерпілий відкриває очі, але погляд його залишається відстороненим. На біль реагує слабким стогоном або мімічною гримасою. При сопорозному стані, а іноді й при легкій втраті свідомості часто спостерігається блювання, тому потерпілого необхідно перевернути на бік для запобігання асфіксії внаслідок потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи.

Кома (глибока втрата свідомості) - стан, який нагадує сон, хоча "розбудити" людину при цьому не вдається. У потерпілого повністю відсутня реакція на зовнішні подразни-ки, а також больові відчуття. В цій стадії небезпека критич-ного розладу дихання і роботи серця. Особливої уваги ви-магає контроль за станом психіки потерпілого, тим більше при відсутності свідків обставин травмування. В таких ви-падках завжди слід пам'ятати про небезпеку травмування головного мозку. Раннє його діагностування - в процесі втрати потерпілим свідомості - має вирішальне значення для врятування життя потерпілого.

В коматозному стані настає параліч м'язів стравоходу і входу до шлунку. Це призводить до мимовільного витікан-ня вмісту шлунку в ротову порожнину, а звідти з кожним вдихом - у дихальні шляхи і легені, що стає причиною асфіксії. В такій ситуації дуже швидко, іноді за лічені секун-ди, може настати припинення серцевої діяльності і дихан-ня. Такому потерпілому не допоможуть закритий масаж серця і штучне дихання, оскільки повітря не проникає в ди-хальні шляхи. Тому при втраті свідомості найважливішим є запобігання асфіксії. Для цього потерпілого, що перебуває в стані непритомності, необхідно надати стійкого (фіксова-ного) положення. Обережно, підтримуючи голову, його кладуть на правий бік, потім ліву, тобто "верхню", ногу зги-нають під прямим кутом у тазовому і колінному суглобах. Права рука потерпілого залишається за спиною, випрям-лена вздовж тулуба, а його ліву руку згинають у ліктьово-му суглобі і обернену вниз долоню підкладають під голову. Таким чином, потерпілий лежить не зовсім на боці, а з неве-ликим нахилом уперед. У цій позі опорними є кілька точок: права сторона тазового суглоба і стегно, лівий колінний суглоб, ліва гомілка і стопа, лівий лікоть і долоня, покладе-на під голову.

Необхідно стежити, щоб вільному диханню потерпілого не перешкоджали підкладена під голову долоня чи будь-які предмети. Обличчя потерпілого треба залишити відкритим для контролю за диханням і очищення ротової порожнини при виливанні в неї вмісту шлунку. В такому положенні по-терпілий має залишатися доти, поки не опритомніє. Не-обхідно постійно спостерігати за ритмом дихання, пульсом, забарвленням шкіри. В разі зупинки серця або дихання по-терпілого обережно перевертають на спину, підкладають під шию згорнутий одяг і приступають до реанімації. Під час транспортування (особливо в пересіченій гірській місце-вості) потерпілого, що знаходиться в фіксованому поло-женні, не дуже туго прив'язують до нош широкими ременя-ми чи будь-якими шматками тканини, зав'язаними в ділянці тазового і плечових суглобів, голінок. Фіксатори повинні не перешкоджати диханню.

При наявності переломів хребта, тазових кісток, верхніх і нижніх кінцівок, у разі падіння з великої висоти, удару вели-ким каменем і т. ін. фіксоване положення протипоказане че-рез небезпеку зміщення уламків кісток. Потерпілого в таких випадках перевертають на спину, підкладаючи під шию згорнутий одяг, і трохи закидають голову назад, щоб з дещо забезпечити вільне дихання.

1.6. Обов’язки санінструктора в туристському поході.

Під час проведення масових спортивно-оздоровчих за-ходів надання медичної допомогти потерпілим покла-дається на дипломованого спеціаліста з вищою медичною освітою. В туристських подорожах медичне забезпечення входить у функції санінструктора, який призначається з числа учасників походу і не завжди має медичну освіту, але пройшов відповідну підготовку в одному з медичних за-кладів, організації цивільної оброни або червоного хреста.

Коло обов'язків санінструктора в туристському поході включає комплектування і підтримання в стані постійної го-товності похідної аптечки, вміння практично застосовувати наявні у ній засоби, діагностику