Нитка маршруту: с. Ділове – поп. Лисача - г. Піп ІванМармароський – г.Межипотоки – г. Корбуль – г. Стіг

Довжина маршруту: - активна частина –50 км

Дні у дорозі |

Ділянка маршруту | Відстань (км) | Чистий ходовий час (год.) | Характеристика шляху, природні перешкоди, небезпечні ділянки

1 | 2 | 3 | 4 | 5

перший | С. Ділове – г. Жовта – г. Менчцуп – г.Прелука – г. Полонина – траверс г. Шербан – поп. Лисича | 20 | 9 | Кам’янисто-ґрунтова дорога, заболочена дорога, завали з дерев та каміння

другий | Поп.Пнепча – Г.Пін Іван Моармароський – доп. Струмка Квасного – початок дороги | 12 | 8 | Кам’янисто-ґрунтова дорога, кам’яниста стежка, високотрав’я, стрімкі схили, криволісся, великі перепади висот.

третій | Початок дороги –травере гір Холодачіу – траверс гір Бендрясака – західна полонина на г. Мемипотоки полудньовка | 11 | 3 | Кам’янисто-ґрунтова дорога, заболочені ділянки маршруту, високотрав’яна.

четвертий | Західна полонина на г. Межи потоки – г. Межи потоки- траверс г. Макі Маре – г.Стеавуп – г. Бирсенеску – г.Карбуль- г.Юрченку Мік – г.Стіг; полудньовка |

17 | 5 | Кам’янисто-ґрунтова дорога, високотрав’я, криволісся (сіра вільха)

Контрольний текст екскурсії

Мармароські Альпи (Рахівські гори) - гірський масив східних Карпат, розташований на території України (Закарпатська область) та північному заході Румунії (повіт Сіґетул Мармацієй).

Площа - більше 900 кв.км.

Своєю геологічною будовою (складаються, в основному, з вивітрених флішів, пісковиків крейдяного періоду, базальтів і андезитів - твердих кристалічних порід) відрізняються від усіх інших районів Українських Карпат. Зона Мармароських Альп, з геологічного погляду, є унікальним районом України, оскільки це єдине місце, де фундамент зони, який твориться кристалічним масивом, виходить на поверхню.

У рельєфі Мармаросів переважають гострі гребені та вершини, виступи скал, великі амплітуди відносних висот, тобто Мармароси є Карпатами з яскраво вираженим альпійським рельєфом: лінії хребтів характеризуються множинними скальними виходами, порізаністю та стрілчастістю - альпійськими формами рельєфу. Для мармароського пейзажу характерними є морени льодовикового походження в котлах і річкових долинах.

Мармароські Альпи - єдиний район Карпат, де наявний скальний альпійський пояс над поясом альпійських лук та полонин. Ще однією особливістю Мармаросів є порівняно невеликі (з Ґорганами та навіть з Чорногорою) площі криволісся між поясами лісів та альпійських лук.

В центрі масиву знаходяться вершини Піп Іван Мармароський (1936 м) та Феркеу, (1958 м), які виділяються крупними скальними схилами і урвищами. На Попі Івані верхня межа лісу проходить на висоті 1420 м в західній і Ї500 м.- у східній її частинах.

Особливості рослинності Мармаросів зв'язані з характером рельєфу, тобто у них характерні висотна поясність з урахуванням розташування макросхилів та наявності альпійського скального поясу.

Середньорічна кількість опадів - співмірна з чорногорською, близько 1400 мм, літо є найбільш вологою порою року.

Район Мармароських Альп в кліматичному стосунку відноситься до холодної висотної кліматичної зони (середня річна температура близько 0 град С, період вегетації - близько 90 днів, період активної вегетації не наступає взагалі).

Район Мармароських Альп з півночі обмежується р.Біла Тиса, яка коло прис.Устерики, зливаючись з Чорною Тисою, формує річку Тису, яка обмежує Мармароські Альпи з заходу. Продовженням природньої межі цього масиву на території Румунії є ліва притока Тиси -р.Вішеул. З півдня район власне Мармароських Альп обмежується правою притокою р.Вішеул - р.Русковою, а зі сходу - правою притокою р.Рускова - потоком Соколау. Долини потоків Соколау (з півдня) та Стогівця, витоку Білої Тиси (з півночі) сходяться на г.Стіг 1650 м, який і є умовним місцем сходження трьох масивів; Мармароських Альп, Чорногори та Чивчин.

Декілька краєзнавчих фактів про Чорногору.

До 1939 року полонини були власністю окремих господарів. Так, наприклад, полонина Козьмєська становила власність гуцула з Ворохти Кульбяка, на ній й досі знаходяться кошари і літнівка бувшого власника полонини.

Заросляк. Цією назвою гуцули окреслюють місцевість, що розташована між схилом Брескула на сході і вододілом між Прутчиком Заросляцьким та Прутчиком Козьмєським на заході. То є простір, зайнятий післяльодовиковим котлом між Брескулем і Говерлою. Вододілом між Прутчиками Заросляцьким та Козьмєським проходить підйом на вершину Говерли. В котлі знаходяться моренові рештки льодовикового озерця.

Завоєля. Місцевість, де зараз знаходиться в'їзд в Карпатський національний природний парк. Арджелюжа. Місцевість на розгалуженні доріг з Ворохти на Верховину і Завоєлю.

На місці теперішньої турбази "Заросляк" з 1880 року існував притулок Польського Товариства татранського ім.Генріка Гоффбауера - пропагандиста туризму, керівника Чорногорського відділку Товариства в Коломиї до двадцятих років XX ст. Турбаза "Заросляк" розташована на висоті близько 1250 м на південних схилах Козьмєськи, з вікон -вид на Говерлу, Плечі заросляцькі та Брескульські та частину полонини Пожижевської.

Залишки туриського притулку АZS збереглись зі сторони потоку Погорілець, нижче сідловини Смотрицького перевалу: найнижчого місця між відрогом Смотрича - Вухатим Каменем і Бальзатулем.

Водопад на Пруті має загальну висоту 80 м.

Назва, а, властиво - звучання "Говерла" (так, як її вимовляємо сьогодні) ввійшла через помилку на австрійській військовій карті, до описової літератури впроваджена Л.Вайглем та священником С.Вітвіцьким, місцева автентична назва, зараз цілковито забута - Говирла.

Краєвид з Говерли, зважаючи на її домінуюче положення та висоту, перевищує за своєю протяжністю всі краєвиди в Українських Карпатах. При добрій видимості з вершини Говерли в північному напрямку можна побачити долину з містами Івано-Франківськ, Коломия та Снятин, на півдні - румунський Сігетул Мармацієй. На північному заході своїми урвищами і відокремленістю