Метеостанція та будівлі відділення інституту ботаніки НАН України знаходяться на західних схилах нижньої частини полонини Пожижевської, біля верхньої межі лісу, на висоті 1550 м. Сама будівля закладена в 1901 році як дослідницьке гостодарство Крайовей стації ботанічно-рольнічей у Львові. Ініціатором будівництва і його реалізатором був доктор Ігнацій Шишилович, ботанік-агроном. В роки першої світової війни будівля та дослідні ділянки були знищені, але відновлені в 1921 році.

Першим, визнаним і захищеним державою зразком високогірної рослинності став Данциш. Уся діяльність на його північних та східних схилах була заборонена в 1911 році.

На південних схилах вершини Туркула ще у тридцятих роках XX ст. польські біологи описували місця гніздівель орлів.

Панорама з Туркула характеризується прекрасним видом на котел Данциша з озером Несамовитим, який прорізаний валами Малих і Великих Козлів і обмежений грядою Шпиць, на південних схилах Чорногори - гляціальна долина потоку Бутинця, яка своїми формами подібна до котлів Данциша, кількадесятметровим урвищем на її південному краї. В цій котловині знаходяться декілька озерець льодовикового походження. На північному заході грізно виглядають Петрос і Говерла, до якої веде ланцюг верхів Данциш (дві вершини), Пожижевської і Брескула. До Говерли марковані стежки як через вказані вершини, так і західні траверси Данциша та Пожежевської. Траверсу Брескула немає. На західних схилах Брескула також знаходяться декілька малих озерець і боліт, живлення яких, переважно - опадами.

При переході на Говерлу Туркул можна траверсувати зі східного боку і вийти, минаючи вершину, до озера Несамовитого. На відстані близько 1 км від Несамовитого, при гірському плаї, який сполучає котел Туркула з гірськими котлами Данциша і Пожижевської, під першим, ближчим до Туркула, верхом Данциша знаходиться ще одне, менше озерце льодовикового походження, яке називається "На Данциші".

Найвідомішим чорногорським озером, з яким пов'язано чимало легенд, є Несамовите. Так, крім загальновідомого повір'я про те, що камінь, кинутий в озеро, викликає бурю, говорять, що озеро це було місцем, де зводили рахунки з життям десятки самогубців, які, тим самим, заключали договір з чортом і навіть ламали взимку на озері кригу. Ще говорять, що з дерева, вимоченого в водах Несамовитого робили найдзвінкіші трембіти.

Ще одним відомим чорногорським озером є Марічейка - озеро на східних схилах Шурина.

Ще ряд озерець-блюдець льодовикового походження знаходяться в ур.Ґаджина (біля уступу верхнього котла), на південних схилах пол.Ламської, на пол.Бальзатул та на південно-західних схилах г.Піп Іван.

Полонинську частину хребта від Бребенескула до Ребер називають Широким полем.

Сідловину між Попом Іваном і Бальзатулом називають Поганим місцем, через часті вітри і бурі.

В урочищі Ґаджина знаходяться Довбушева криниця та крісло Довбуша - скала, під якою, за легендою, опришки й поховали свого ватажка. Як свідчить легенда, Довбуш з п'яти років самостійно водив на полонину овець і ще в дитинстві йому вдалось під час бурі підстрелити в Ґаджині чорта, який покривлявся Богові. За це ангел й наділив Довбуша надлюдською силою.

Обсерваторію на Попі Івані називають "Білий Слон".

Пра-Чорногора він Попа Івана тягнулася через Шурин І хребет Руський Діл. З часом води

потоку Шибеного "перепиляли" хребет і посунули вододіл Тиси і Прута на десяток кілометрів західніше, сформувавши теперішній.

Дорога долиною Чорного Черемоша має своє продовження по хребту Руський Діл, давнім гуцульським шляхом. Дорога по Руському Долі є частиною Дороги Мацкенсена - стратегічного шляху часів Першої світової війни. Існував проект перетворення цієї дороги на автомобільну трасу між Україною та Румунією з будівництвом автомобільного переходу на полонині Роги. Якби цей проект було реалізовано, це був би найвище в Україні розташований пункт переходу кордону.

За переказами г.Стіг була місцем, де щовесни Довбуш набирав рекрутів до своїх загонів.

Чивчини і Гриняви - системи карпатських хребтів на півдні Івано-Франківщини та на південному заході Буковини. Хребти - з типовим полонинським рельєфом, в південній частині Чивчин - найзначніші в Українських Карпатах зарослі криволісся.

Геологічне Чивчини є частиною Мармароського масиву. Орографічними межами І Чивчинських гір є потоки Шибений, Чорний Черемош, витоки Перкалабу та його притоки - Сарати з півночі та сходу, долини потоків Соколова (Соколау), Вазер, Новелу, Цисла і її витоки - Белесина - з заходу і півдня. Слід зазначити, що поділ на Мармароські Альпи та Чивчинські гори стосується української частини Мармароського масиву. Румунські джерела І розглядають цей район сукупно, як гори Марамуреш.

Гриняви геологічне відрізняються від Чивчин. Орографічними межами Гриняв є Чорний та І Білий Черемош - з заходу і сходу. На півдні пасмо Гриняв з'єднується зі східними відрогами чивчинської гори Палениця. Північною межею Гринявських гір є сідло на хребті Ватонарка, - перевал між потоками Луковець (притока Білого Черемошу) та Дітницький (притока і Чорного Черемошу).

Орографічне Чивчини нагадують гребінь, основою якого є лінія головного хребта, а зубцями - бічні відроги, які спускаються до Чорного Черемоша. Головний Чивчинський хребет, який, одночасно, є частиною головного вододілу, починається від г.Стіг 1650м, і простягається до г.Крецела (Занога) 1853 м (гора -