Східниця приваблює в будь-яку пору року. Настояне на травах, на чар-зіллі смерекових і соснових борів гірське повітря оздоровчо впливає на людській організм. Найчистіше Карпатське повітря, тиша гірського поселення і цілющі джерела допоможуть відчути себе справді здоровими і щасливими. Зараз тут е лікарня на 60 місць, 5 пенсіонів та 3 бази відпочинку. Кабінет міністрів затвердив програму розвитку курорту, передбачено міри по перетворенню до 2007 року бальнеологічного курорту на всеукраїнську дитячу поздоровницю [21, с.187].

Зі Східниці вирушаємо до Урича, де можна здійснити екскурсію до руїн давнього замку. До сьогодні Урицький замок (або замок Тустань) є загадкою. Можливо, він існував у середньовіччі і був знищений. Існують легенди про підземні ходи від урицьких скель до лісу, а також про те, ніби вони сполучені з Гострим Каменем. Кажуть, що під скелями є підвали і в них заховані скарби.

30 червня 1912 року біля урицьких скель зібралася прогресивна українська молодь. Тут відбулося відкриття меморіальної дошки на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка [42, с.347].

Руїни замка в Уричі знаходяться у східній частині села, на невеликій природній кам'яній терасі, серед скель. До наших днів збереглася лише стіна довжиною 21м і товщиною 2,5м. Вона збудована з ломаного каменю, на вапняному розчині. Замикала природну кам'яну терасу з півдня. Отвір у мурі свідчить, що тут була брама. Немає сумніву, що рештки руїн давнього замка — це сліди давньоруського міста Тустан [42, с.147].

Перед в'їздом до села Верхнє Синьовидне річка Опір впадає в Стрий. Праворуч від моста, збудованого через Опір, слід оглянути палеогенові скелі пісковика, в яких часто зустрічаються ієрогліфи, відбитки слідів птахів.

Назва Синьовидне, очевидно, походить від синіх вод, які в минулому утворювали тут велике водоймище. Верхнє Синьовидне лежить на головному шляху через Карпати. Це ворота в Карпати і одне із старіших поселень, яке згадується ще в Галицькому літописі.

На лівому березі річки Стрия, на урочищі Комарницьке, збереглись руїни печер у скелях. Очевидно, в минулому це були укріплення, подібні до Бубнища, Урича та ін. Шляхом із Стрия до Верхнього Синьовидного ішов Іван Франко в 1890 році, щоб зібрати матеріал для своїх творів, ознайомитись з життям і побутом бойків.

Долина річки Опору за Верхнім Синьовидним значно звужується, здалека видніється правий крутий безлісий берег червоного кольору. Він цікавий з геологічного боку. Існує легенда про те, що в цьому місці під час бою карпатських опришків з польськими феодалами було поранено Олексу Довбуша, його кров полилась по березі і тому цей берег річки завжди червоний. Насправді ж це вивітрюються менілітові сланці, багаті залізом, які, окисляючись, стають червоними [42, с.332].

Далі в'їжджаємо в м. Сколе, яке лежить у тихій, безвітряній котловині, оточене з усіх боків могутніми горами, вкритими лісом. З заходу височить гора Корчанка (1100м), зі сходу — гора Чудилова, а далі — гора Зелемін (117м), на півдні хребет Київця (1062м) і Кремінна (1137м). Абсолютні висоти Сколівської долини досягають 446м.

Вперше Сколе згадується під датою 1397 рік.

Через Сколе ще в давнину вів важливий торговий шлях на Закарпаття. Тут і зараз проходить залізниця, яка в 1961 році електрифікована, і шосе. Сколе — це ворота через Карпатські гори.

Тепер в м. Сколе є ряд промислових підприємств: лісопильний завод, райпромкомбінат, маслозавод, пекарня, багато магазинів, їдальні, середня і восьмирічна школи, школа-інтернат, Будинок піонерів, Будинок культури, дві бібліотеки, кінотеатр, поліклініка, лікарня, аптека, готель, стадіон, музей тощо. Через місто проходять транзитні автобуси, його перетинає залізниця, автобусні лінії сполучають навколишні гірські села з м. Сколе.

Сколе — прекрасне місце відпочинку з гарним пляжем біля річки Опір. Сколе є добрим вихідним пунктом цілого ряду туристських маршрутів — на гору Парашку, в с. Тухлю, на хребет Зелемін і гору Магуру та багато інших. [42, с.334].

Якщо йти вгору по ріці Опору, побачимо старовинне бойківське село Тухлю (5км). Це село змальовано в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут».

Туристи можуть оглянути гору Ясну Поляну, з якої Захар Беркут керував своїм загоном під час битви з татаро-монголами. Звідси добре видно село, річку і навколишні гори з вершинами, а також місцевість, де, за народ-ними оповідями, біля «Кам'яної баби», було перекрито річку. З гори відкривається долина, в якій знищено татаро-монгольський загін. На горі Кичері повинна бути могила Захара Беркута, а на Чорній горі — могила народного ватажка опришків Олекси Довбуша. В Тухлі і в сусідніх селах бував Олекса Довбуш. Очевидно, через Тухлю його шлях лежав з Гуцульщини на Турку, Борислав, Дрогобич.

У селі зберігся будинок, в якому жив і писав свою історичну повість «Захар Беркут» І. Франко. В церкві збереглись образи відомого маляра-художника Корнила Устияновича. Милує око архітектура тухольських будинків і народний одяг бойків [16, с.71].

Взимку по схилах гір у районі Тухлі добре спускатися на лижах. Влітку тут працює піонерський табір залізничників. З Тухлі вздовж ріки Опір легко можна дістатись до Славська (близько 15км), до Головецька (8км) і на найвищу в цьому районі гору Магуру (1365м, близько 13км), а також на гору Маківку [6, с.352].

Трохи далі за ним відкривається гарна сонячна Славська котловина з старим туристським центром Славськом. Селище розкинулось