Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгових хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії [18, с.431].

На південь від загального пониження в Карпатах простягається найбільш високий і масивний хребет усіх Українських Карпат – Полонинський. Беручи свій початок від Ужа між с. Ставне і смт. Перечин, він утворює кілька високих та широковерхих масиви, вкритих полонинами: Рівна між Ужом і Латорицею з максимальною висотою 1479 м, Боржава між Латорицею та Рікою з максимальною висотою 1777 м (г. Стій), Красна між Тереблю і Тересвою з максимальною висотою 1497 (г. Менчул). На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою. На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків – ізольованих скелястих груп з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м), що утворилися в зоні тектонічного розлому.

Східним орографічним і тектонічним продовженням Полонинського хребта є гірський масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму і називаються плаї [22, с.431].

На південний схід від Свидовця між Чорною і Білою Тисою лежить Чорногірський масив, що є найвищою частиною Закарпаття й України. Тут знаходяться найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м).

На північ від Полонинського хребта у середній частині Кросненської зони лежить Верховинський хребет, який розділений річкою Ріка на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м) [37, с.89].

Бескиди лежать на північний захід від верхів'я річки Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори [22, с.56].

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м. Найвища вершина тут – гора Бужора (1085м). Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі (острівні) вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградового (Чорна Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від села Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину річки Тиса (так звані Хустські ворота), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут погорбкований, відносні висоти над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина поширені форми соляного карсту – гострі скелі, зубчасті гребені, лійки [38, с.19].

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія.

Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час злив і танення снігу в горах, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта. Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Особливо вони посилюються в місцях лісовирубок. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини. Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри) [88, с.624].

2.2.2 Вплив клімату на літні і зимові види туризму як головного природо-ресурсного компоненту території

Серед важливих природних туристичних ресурсів Закарпатської області особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають сприятливу просторову організацію як для літніх, так і для зимових видів туризму, а клімат регіону в Українських Карпатах – найкращий за кількістю днів, комфортних для активного відпочинку. Адже, де ще у європейській частині континенту знайдеться такий край, у якому весна починається наприкінці лютого, а літо – у першій декаді травня і триває до середини вересня.

В області спостерігається помірна континентальність з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною,