Квасівське (Гірськотисянське) родовище містить вуглекислу хлоридно-гідрокарбонатно-натрієву воду типу “Єсентуки-17”.

До Ужгородсько-Мукачівського курортно-рекреаційного району відносять родовищн Міста Ужгорода, яке продукує гідрокарбонатно-кальцієво-натрієво-залізисту воду типу “Нарзан”.

У межах Великоберезнянського курортно-рекреаційного району знаходяться родовища гідрокарбонатно-кальцієвої води типу “Нарзан” Сіл Ужок і Сіль [69, с.26].

До мінеральних вод, що містять вільний сірководень, належать води сіл Синяк і Тячівські Лази.

Усі ці багатющі мінеральні джерела ще мало використовуються. Проте, в даний час ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпатської області. Сприятливі кліматичні умови, мальовнича місцевість, чудова природа роблять можливим створювати на базі цих цілющих джерел більшу кількість курортів і будинків відпочинку.

2.2.4 Флора і фауна – основні біотичні ресурси для пізнавального, рекреаційного, аматорського та зеленого туризму

Закарпаття відзначається надзвичайною різноманітністю та видовим багатством рослинності і тваринного світу, що становить основу для розвитку багатьох цікавих видів туризму, таких як пізнавального, рекреаційного, аматорського та зеленого. Цьому сприяє географічне положення краю, неоднорідний рельєф, різні кліматичні умови і ґрунтовий покрив. Всі, хто хоч раз побував в цьому регіоні, визнають, що мало де в Європі знайдеться такий край, який би порівнявся із ним по кількості і якості озеленення території.

В області нараховується понад дві з половиною тисячі видів вищих спорових і насіннєвих рослин (із майже 3,5 тис., що поширені в Україні), серед яких немало унікальних [40, с.18].

Флора низової і гірської частин регіону дуже відрізняється, хоча в минулому вся його територія була зайнята лісами. Природна рослинність більше збереглася в горах, ніж на низовині чи в передгір’ях, що сприяє кращому її дослідженню саме туристами [76, с.19].

Закарпатська низовина входить до лісостепової природної зони. Тут переважає вторинна лучна рослинність, яка виникла на місці вирубаних лісів і перелогів. Луки займають заплави річок, притерасні зниження і використовуються переважно як пасовища. На них ростуть мітниця звичайна, лисохвіст лучний, костриця лучна, тонконіг болотний і вузьколистий та інші трави. Луки чергуються з лісовими масивами, складеними переважно з дуба звичайного і скельного з домішками граба та ясеня. На зниженнях трапляються вільшанки, а вздовж річок – ліси із білої та ламкої верби. Загальна лісистість території низовини складає не більше 10 % [32, с.99].

В передгір’ї Карпат (до 500 м над рівнем моря) переважають дубові, рідше – дубово-грабові та букові ліси. Для гірської частини характерна зміна рослинності залежно від висоти місцевості.

Найбільшим багатством Закарпаття є ліси, що займають понад 50 % (площа близько 500000 га) його території. Вони різноманітні за породним складом залежно від вертикальної поясності і є невід’ємною частиною лісових екосистем, призначеною для задоволення потреб населення у лікуванні, відпочинку та, особливо, рекреаційному туризмі.

У нижній смузі (500-900 м) ростуть густі букові ліси. Зрідка в них домішуються граб, явір, а в підліску – вовчі ягоди, бузина, жимолость, бруслина. Трав’яний покрив бідний. Вище 900 м в умовах вологого прохолодного клімату ростуть хвойно-широколисті ліси. До висоти 1150 м в них переважає бук, вище – аж до 1300 м – ялина і смерека. На висоті 1300- 1600 мм у надмірно вологих, прохолодних умовах ростуть темнохвойні (ялинові і ялино-смерекові) ліси. У них немає підліску, трав’яний покрив бідний. На тепліших південно-західних схилах гір до хвойних порід домінує бук. Ці ліси мають густий підлісок і травостій [17, с.49].

Верхня межа темнохвойних лісів дуже звивиста і проходить в середньому на рівні 1500 м, проте по улоговинах ліси окремими шарами піднімаються до 1600 м.

У лісовому поясі на гірських схилах і невисоких хребтах в місцях вирубаних лісів поширені гірські луки.

У смузі від 1600 до 1800 м розміщений субальпійський пояс. Тут переважає лучна рослинність, рідше трапляються ділянки ялинового і букового рідколісся, криволісся з сосни, терну, вільхи, рододендрону, вересу тощо. У цьому поясі на висоті 1700 – 1800 м у важкодоступних скелястих місцях можна знайти едельвейс [17, с.50].

Рослинність субальпійського поясу сильно змінена людиною. Тут знаходяться основні місця випасання худоби – полонини, які потребують постійного підсівання їх травами.

Альпійський пояс виражений вище 1800 м, де зовсім немає дерев і чагарників. На захищених схилах поширені луки з низькотрав’ям (білоус, костриця, осока та ін.). У тріщинах скель ростуть ломикамінь карпатський, очиток, поширені мохи і лишайники [17, с.51].

Гірська частина області має багатий видовий склад реліктових і ендемічних рослин. До реліктових відносять водяний горіх, ялівець козацький, реліктову сосну, модрину польську та інші. Серед ендемічних рослин – шафран банатський, айстра альпійська, еритремій, собачий зуб тощо.

Багато рослин перебувають на межі зникнення і тому занесені до Червоної книги України. Серед них: астра альпiйська, білоцвіт весняний, нарцис вузьколистий, тис ягідний, ясен білий, сосна кедрова, родіола рожева, модрина польська, бузок угорський, перестріч Гербіха, фіалка дакійська, смородина карпатська волошка Кочі, смілка сумнівна, щавель карпатський, первоцвіт полонинський, борщівник карпатський, підмаренник закарпатський, медунка Філерського, вероніка Баумгартена тощо [85, с.421].

Поряд із місцевими породами туристам буде цікаво побачити й численну екзотичну флору, що прикрашає область і нараховує понад 300 видів екзотичних рослин, цвітіння яких змінюється іншими видами з ранньої весни до пізньої осені. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві — яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі — яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської (Див.Додаток Н), біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, самшит вічнозелений, скумпія звичайна (“парикове дерево”), катальпа бузколиста (“сигарне