План

Розділ I Загальна характеристика району дослідження

1.1. Верховинщина - центральний район Гуцульщини

1.2. Природні умови і ресурси

1.3. Рекреаційно-туристична привабливість району

Розділ II Історія становлення і розвитку сільського зеленого туризму на Верховинщині

2.1. Сільський зелений туризм і його сутність

2.2. Початок зародження сільського зеленого туризму на

Верховинщині

2.3 Динаміка розвитку сільського зеленого туризму

Розділ III Проблеми розвитку сільського зеленого туризму на Верховинщині і методи його вдосконалення

3.1 Вплив різноманітних чинників на кількість відвідувачів сільських садиб

3.2. Вдосконалення місцевих якостей продуктів для атрактивних видів туризму

3.3. Пропозиції щодо підвищення ефективності сільського зеленого туризму краю

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Розділ I Загальна характеристика району дослідженя

Верховинщина – об’єкт дослідження

Верховина (до 1962 р. Жаб'є) розташована у Східних Карпатах за 130 км від обласного центру м. Івано-Франківськ , за 31 км від залізничної станції Ворохта. У лютому 1940 року Жаб'є стало районним центром. У 1963 році район був приєдна-ний до Косівського. У грудні 1966 року відновлено Верховинсь-кий район, включивши до його складу села Білоберізка, Хороцево, Барвінків. На його території є селище міського типу, 41 село і 117 присілків, які підпорядковані районній, Верховинській селищній та 21 сільській радам. У даний час територія Верхо-винського району складає 125426 гектарів, з них: 32113 га ста-новлять господарські угіддя: рілля - 871,46 га, багаторічні на-садження - 120,5 га, сінокоси - 12380,3 га, пасовища - 20541,5 га, а 89442 гектари (71,3%) ліси та інші лісом вкриті площі. На південному заході району проходить Державний кордон України з Румунією (49 км). На заході Верховинський район межує з Рахівським Закарпатської, на сході - з Путильським Чернівецької областей, а на півночі - з Надвірнянським та Косівським (північний схід) районами Івано-Франківщини. Про-тяжність району з півночі на південь — 62 км, з заходу на схід — 41 км, а площа в цілому складає 1263 кв. км.[ 2 ]

Про походження назви Жаб'є існують різні перекази та припущення. В одних назву Жаб'є виводять від нібито першого його поселенця на прізвище Жабка, утікача з низинних територій; в інших - від болотистої прибережної місцевості по обидва боки ріки Чорний Черемош, де весною водилось багато жаб тощо. В останній час з'явилась гіпотеза походження назви Жаб'є від прадавнього гуцульського божества вогню, аналогіч-ного литовському божеству вогню Габіє, до якого зверталися з проханням принести полум'я та розсіяти у світ іскри. Цим же ім’ям так і досі називають вогонь домашнього вогнища. Коли виходити з теорії балто-слов'янської праєдності, тоді випливає небезпідставна версія про абсолютну тотожність балтійського «габіє» із слов'янським «жаб'є». Ця версія підтверджується і тим, що в багатьох народів, зокрема китайців, жаба зображувала дух вогнища, у монголів богиня Жаба відома як богиня родю-чості, помічниця породіль. Елементами Жаби зображались пози-тивні божества у греків, римлян та інших народів. Таким чином, походження назви Жаб'є від гуцульського прадавнього божества вогню є найбільш вірогідною версією.[ 3]

Вперше згадується Жаб'є в 1424 році (з 1962 року - Вер-ховина, у 1963 році їй надають статус селища міського типу), розташоване за 130 км від обласного центру Івано-Франкі-вська й 31 км від залізничної станції Ворохта. Висота над рівнем моря 620 метрів, а живуть горяни біля підніжжя навколишніх гірських вершин на висоті й до 1300 метрів. Його площа і територіально-адміністративний поділ зазна-вали певних змін. Це зумовлювалось процесами ущільнен-ня заселення території, виникненням нових поселень (сіл і присілків), які через певний час стали самостійними адмін-територіями - це зокрема села Красник, Ільці, Бистрець і Кривополе. їм підпорядковані села Дземброня, Великий Хо-дак, Волова, Стаїще. У 1993 році високогірний присілок Віпче одержав статус села Верховинської селищної ради, якій підпорядковані ще такі гірські присілки, як Синиці, Плоский, Підмагора, Жаб'євський Потік, Плай, Слупійка, Грибкова, які разом обіймають площу 8060 гектарів.

У лютому 1940 року Жаб'є стає районним центром. У нинішніх межах район перебуває з 1966 року. На його тери-торії є 1 селище міського типу, 41 село і 117 присілків, які підпорядковані районній, Верховинській селищній та 21 сільській радам. У даний час територія Верховинського ра-йону складає 125426 гектарів, з них: 32113 га становлять господарські угіддя: рілля - 871,46 га, багаторічні насад-ження - 120,5 га, сінокоси - 12380,3 га, пасовища - 20541,5 га, а 89442 гектари (71,3%) ліси та інші лісовкриті площі.[ 2]

Природні умови Українських Карпат протягом багатьох со-тень років сформували традиційний гірський уклад життя гу-цулів і гірський тип ведення господарства. А високогірний рельєф місцевості, суворі природно-кліматичні умови, майже повна відсутність ріллі спричинили до того, що горяни Верховинсько-го району в основному займаються тваринництвом, лісовим гос-подарством і деревообробкою, а рослинництво має допоміжний характер через малу площу ріллі. Гуцули розводять корів, овець, коней, яких випасають на сільських пасовищах (толоках) та на високогірних полонинах. Тваринництво є провідною галуззю горян.[ 24 ]

На Верховинщині відроджується порода гуцульських коней, які є найбільш придатними для гір. їх використовують не тільки для обробітку землі, а й для вивезення лісу, перенесення ванта-жу і верхової їзди. Розпочалось також відродження гірського вівчарства - перевіреного століттями гірського тваринництва. Ліс неможливо уявити корінних гуцулів поза Карпатськими го-рами і смерековими лісами, так неможливе їх виживання без корів, овець і коней. Для більшості жителів Верховинщини ліс і тваринництво є основою сімейного доходу.[ 23 ]

Більше двох третин території району зайняті лісами, які до-помагають виживати гуцулам при мізерній площі орних земель. Смерека