Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. З'явилось, нове поняття екоагротуризм (або агроекотуризм), що передбачає відпочинок у селян, які виро-щують сільськогосподарську продукцію із застосуванням еколо-гічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством. [ 11 ]

«Зелений туризм»( green tourism ) – це відпочинок у приватних господарствах сільської місцевості, цікавої туристичними об’єктами. Основне, що приваблює у СЗТ – це комплекс чинників, що сприятливо впливають на людину: оздоровчий, естетичний, пізнавальний. Відпочинок у сільській місцевості – це не курорт із безліччю туристів. Тутешній стан релаксації особливо потрібен жителям міст.[ 21 ]

Багато туристів із задоволенням зустрічають на селі Новорічні і Різдвяні свята або просто відпочивають у колі друзів чи сім’ї.

Переважно затишна атмосфера підкріплена позитивним емоційним впливом навколишньої місцевості: гір, лісів, річок, озер, моря... Дуже часто для вибору місця відпочинку є важливими саме ландшафти та екологія. Часто господарі окрім наданих умов проживання різних категорій і смачного домашнього (а головне – натурального) харчування пропонують цілий комплекс додаткового обслуговування: збирання ягід і грибів, екскурсії, походи в гори, риболовлю, що урізноманітнюють і збагачують враженнями відпочинок. Дуже важливим є індивідуальний підхід до кожного туриста. Особливо добре у селі почуваються діти, які і молочка домашнього, і медку бджолиного, і яблучко з дерева зможуть спробувати.

Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє застосування для визначення форм тури-стичного руху в Україні. Зокрема відпочинок в українських селах було визначено як «сільський зелений туризм» (green rural tourism або green village tourism). Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку в туристичних цент-рах і на курортах, що розташовані у селищах і малих містах (аналог Bed&Breakfast), до відпочинку у сільських садибах (агротуризм). Визначення сільського туризму як «зеленого» підкреслює його проекологічну орієнтацію. [ 6 ]

2.2. Початок зародження і розвитку сільського зеленого

туризму

Історія розвитку сільського туризму на Гуцульщині починається з кінця ХIХ століття, відколи представники кіл галицької інтелігенції щоліта почали приїжджали на відпочинок до Криворівні.

Започаткував літні вакації в Криворівні відомий на той час науковець, етнограф Володимир Гнатюк - вчений секретар Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові. Саме за його порадою приїхав з відпочинковими цілями в Криворівню видатний український письменник, революціонер-демократ, титан української літератури Іван Якович Франко. Франкові ці краї дуже сподобались і він відтоді (1901 рік) приїжджає в Криворівню впродовж 13-ти років майже щорічно (крім 1905 та 1908 років). Жив в Криворівні відомий письменник разом зі своєю сім’єю в будинках місцевих жителів Проця Мітчука та Василля Якіб’юка.

Це було зародження сільського зеленого туризму, як тепер його називають, в цьому краї. Тоді слово «туризм» не вживали, а приїжджаючих на відпочинок гостей називали літникарями або люфтівниками. Літникарями - тому, що всі як правило приїжджали на відпочинок влітку, а люфтівниками - тому, що вони любили відпочивати на свіжому повітрі. Люфт в перекладі з німецької означає повітря.

Крім того сюди, в гори Східної Галичини в цей же період приїжджає багато багатих людей з країн, що входили до Австро-Угорській імперії. Більшість з них приїжджали в Ворохту, яка вже в середині ХIХ століття була відома у всій імперії як курортне містечко. Великим прогресом в її популяризації слугувала збудована цісарем Францом Йосифом вузькоколійна залізниця. Її відгалуження від Станіславова до Ділового сприяли притоку великої кількості люфтівників до Яремчі, Микуличина, Татарова, Ворохти, Ясіні, Квасів та Рахова. Пізніше сюди навіть курсували потяги Варшава – Ворохта та Прага – Рахів. Деякі багаті пани будували як і в містах так і в горах свої вілли та схроніска (притулки для туристів). Одну з таких у польського пана Владислава Пшибиловського в Криворівні викупив видатний український вчений-історик, політик і державний діяч Михайло Сергійович Грушевський.

Не території нинішньої Верховинщини літникарів приваблював так званий «заклад купелевий» в Буркуті. На той час Буркут був великим селом і приїжджі так само жили в помешканнях гуцулів.

Одним з активістів тодішнього так званого сільського зеленого туризму був директор школи села Жаб'є ( присілок Ільці ) Теофіл Кисілевський. Він по-батьківськи приймав (разом із своєю дружиною) знайомих і незнайомих мандрівників, давав їхнім натомленим ногам спочинок, а зголоднілим шлункам поживу. Подумати тільки: не одного літа тут ночувало одночасно й до двадцяти туристів - прогульковців; набиралися сил для дальшої мандрівки. І до всіх цих, переважно незнайомих людей, - і не тільки українців, а й поляків, німців, господар виявляв однакову гостинність, переймався їхніми міопотами. Бувало, турист відпочиває, а господар несе його порвані під час подорожі черевики до шевця, щоб полагодити ( поремонтувати ) їх.

З приходом на Західну Україну радянської влади в вересні 1939 року туризм, в розвиток якого поляки встигли вкласти немало коштів почав занепадати. Все те, що заохочувало до активного відпочинку на природі було знищено тільки з-за того, що воно було створено буржуазною Польщею. Політичні перипетії невдовзі переросли в Велику Вітчизняну війну, яка почалася в червні 1941 року.

В роки воєнного лихоліття не могло бути і мови про відпочинок. Не легким був час після закінчення Другої світової війни. На наших теренах ще довго, майже на протязі десятка років тривала боротьба Української повстанської армії