У ХХ ст. зростання попиту на купально- пляжний відпочинок в американців викликав швидкий розвиток курортних зон у Новому Світі: Майамі, Санта- Круз, Сан-Дієго (США), Акапулько, Канкун (Мексика), Багамські й Бермудські острови, острівні держави Карибського басейну - Барбадос, Ямайка, Куба, Пуерто-Ріко. Популярні серед іноземних туристів райони прибережного туризму сформувалися на Близькому Сході - курорти на узбережжях Червоного моря Хургада й Шарм- Ель- Шейх (Єгипет) і Перської затоки - Дубай, Абу-Дабі, Шарджа (Об'єднані Арабські Емірати). Протягом останніх десятиліть найшвидше розвивалися приморські райони в екваторіальній і тропічної зонах, майже не підпорядкованих кліматичній сезонності: Сейшельські і Мальдівські острови, Маврикій. Всесвітню популярність одержали узбережжя Південно-Східної Азії: курорт Паттайя, острови Пхукет і Самуй (Таїланд), Балі (Індонезія), Пинанг (Малайзія), Хайнань (Китай). На Гавайських островах посередині Тихого океану американці створили курортну зону із сучасною індустрією розміщення й розваг, що обслуговує щорічно більш 6 млн. туристів. Гавайські острови - батьківщина серфінгу й улюблене місце серфінгістів з різних країн.

Чудовими пляжами величезної довжини, часто викладеними білим, блискучим на сонці кораловим піском, славиться східне узбережжя Австралії. Найбільш відомі тут курорти Голд- Коуст (Золотий Беріг), Брисбен, Кэрнс.

Європа. Традиційно Європа була й залишається регіоном найбільшого притягання туристів. Цьому сприяють високий рівень економічного розвитку більшості країн, доходи населення і його соціальна структура (перевага середнього класу), що дозволяють реалізувати потреби у відпочинку за межами своїх країн. А потреба в якісному відпочинку, у тому числі й за межами міських районів, у щільно населених, індустріальних і урбанізованих європейських країнах, що відрізняються стрімким і напруженим ритмом життя, дуже висока.

Європейські країни зручно розташовані відносно одна одної - мають загальні границі, які в основному проходять по легко доступних природних рубежах. Географічна близькість і густа мережа комунікацій роблять поїздки із країни в країну зручними й доступними. Саме в Європі в середині ХІХ ст. туризм стає зоною підприємництва, перетворюючись поступово з елітного в заняття широких мас населення.

Розвитку туризму в Європі сприяють природно-географічні особливості регіону. Його береги відрізняються значною посіченістю, достатком внутрішніх морів, заток, бухт, що сприяло створенню на узбережжях численних портів. Більшість європейських країн має приморське розміщення, багато з них розташовані на островах і півостровах, поблизу жвавих морських шляхів з Європи в Азію, Африку, Австралію й Америку. Природно-рекреаційні ресурси регіону дуже різноманітні. На території Європи перемежовуються низинні, гористі й гірські райони. Серед гір переважають середні по висоті, вони не представляють непереборних перешкод для налагодження економічних зв'язків і туристських поїздок. Через гірські перевали прокладені транспортні магістралі. Більша частина Європи розташована в помірному кліматичному поясі, лише північ Скандинавського півострова - в арктичному поясі. Південна частина регіону (Піренейський, Апеннінський і Балканський півострова) - у субтропічному кліматичному поясі. У цілому природно-кліматичні умови сприятливі для відпочинку, особливо в приморських країнах південної Європи, що відрізняються достатком сонця й тепла.

Природні ландшафти в Європі майже не збереглися. Із усіх частин світу Європа найбільш "окультурена" - лише близько 3 % її території вільні від слідів діяльності людини, переважно в північних країнах - Фінляндія, Норвегія, Швеція. У Європі подорожі перетворилися в рису сучасного способу життя. Цьому сприяє економічна й політична стабільність у регіоні, прагнення урядів різних країн до співробітництва, у тому числі й в області туризму. Величезне значення має підписання Шенгенської угоди, по якій у центрі Європи створений єдиний туристичний простір: країни (Франція, Німеччина, Італія, Австрія, Бельгія й ін.) можуть вільно перетинати по своєму цивільному паспорту кордони держав Шенгенської угоди. Розвитку туризму сприяло також уведення єдиної валюти країн Європейського співтовариства - Євро.

Європа - основний туристичний регіон світу й збереже своє лідерство, незважаючи на те, що її частка в туристських прибуттях неухильно знижується: 1970 р. - 68,2 %; 2006 - 57,7 %; 2020 (прогноз) - 44,8 %. Подібна ситуація спостерігається й з доходами від туризму. Бурхливий розвиток ринку нетривалих поїздок з невисокими витратами веде до зниження питомої ваги Європи в доходах від міжнародного туризму: 1970 р. - 61,5 %; 2008 р. - 49,8 %. При цьому туризм у Європі носить яскраво виражений внутрішньорегіональний характер. У міжрегіональному виїзному туристському потоці виділяються США.

Найбільш яскравими особливостями європейського туризму є перевага потоків у меридіальному напрямку й концентрація туристів навколо Середземноморського басейну. Серед 10 країн з найвищим доходом від міжнародного туризму, 7 перебувають у Європі: Іспанія, Франція, Італія, Німеччина, Великобританія, Австрія, Греція. І в списку 10 країн- лідерів по туристських витратах також виділяються 6 європейських держав: Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Австрія. Для регіону характерна й найвища туристська активність. У прибуттях лідирують Південна й Західна Європа - більш ніж 60 прибуттів на 100 чоловік. Для поїздок за кордон (вибуття) - Північна й Західна Європа - більш 70 чоловік. Найбільш відвідувана країна не тільки Європи, але й світу - Франція (кожен п'ятий відпочиваючий на сталому континенті приїжджає в цю країну). Великою популярністю серед туристів користуються Іспанія,