Відносно економічної категорії розрізняють туризм комерційний, тобто оплачуваний самим туристом, і соціальний - повністю або частково оплачуваний державою, підприємством або із засобів різних соціальних фондів. У колишньому Радянському Союзі й країнах Східної Європи, держава й профспілки активно підтримували соціальний туризм. В 1985 р. в установах соціального туризму системи профспілок проходили лікування й відпочивали 28 млн чол. з пільговою оплатою вартістю 30-50 % путівки або безкоштовно. Різновидом соціального туризму є заохочувальний або інсентив- туризм. Це засіб заохочення працівників підприємств за досягнення в праці, які застосовують поряд із грошовими преміями. Витрати на заохочувальний туризм в усьому світі досягають у цей час 5-6 млрд. дол. Спеціально для цього виду туризму збирають різні конференції, виставки, освітні курси і це стає одночасно й відпочинком і формою підвищення кваліфікації. Інсентив- туризм найбільшого розвитку набрав у таких розвинених країнах як: США, Японія, Німеччина, Великобританія.

В залежності від кількості учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Індивідуальний туризм - це подорож не обовязково тільки однієї людини, але й родини (сімейний туризм) і групи в складі не більш ніж 5 людей.

За віком учасників розрізняють дитячий, молодіжний (переважно студентський), дорослий і мішаний туризм. Іноді виділяють туризм людей похилого віку (туризм "третього віку"), що є актуальним у зв'язку із загальносвітовою тенденцією росту цієї категорії людей в туристичному попиті.

За ознакою переміщення туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Такий розподіл є досить умовним, тому що туризм завжди пов'язаний з виїздом з місця проживання, а в місцях відпочинку туристи нерідко відрізняються великою рухливістю, і навпаки, при маршрутному туризмі можливі тривалі зупинки. Стаціонарний туризм - це переважно перебування на курорті, туристичній базі, у кемпінгу або наметовім містечку. Кочовий туризм допускає постійне пересування (пішки, на лижах, велосипедах, автомобілях, літаках і т.і. ). Прогрес у галузі транспорту й малорухливий спосіб життя більшості міських людей підвищують значення кочового туризму в порівнянні зі стаціонарним. Щораз більше проявляється схильність туриста до "споживання простору". Кочовий туризм може здійснюватися з використанням власних фізичних сил (активний - пішохідний, лижний, водяний, альпінізм та ін.), за допомогою транспортних засобів (автомобільний, автобусний, авіаційний, залізничний, кінний, повітроплавання, космічний і т.д.), може бути комбінованим.

За сезонністю розрізняють зимовий, літній і цілорічний туризм. Більшість видів туризму розвивається в теплий літній період, а для зимового часу характерний переважно лижний, гірськолижний або закордонний екзотичний туризм.

За особливостями організації туризм буває запланований (організований, регламентований) і самодіяльний (неорганізований, "дикий"). Заланована подорож здійснюється в певному визначеному терміні, по заздалегідь складеній програмі, з попередньою оплатою повного комплексу послуг. Самодіяльний туризм нерідко є великою проблемою для індустрії туризму. У сезон "пік" частка неорганізованих туристів становить 50-75 %, що створює напруженість у функціонуванні транспорту і сфери обслуговування.

За тривалісю поїздки поділяють на екскурсії (тривалість поїздки менш ніж 24 години, без ночівлі), короткотерміновий туризм (не більш ніж 3 доби) і тривалий (більше 3 діб).

За періодичністю виділяють щотижневі поїздки у вихідні дні (weekend - "уікенд") і щорічні в період відпусток і канікул. Одна з тенденцій розвитку туризму полягає у розподілі відпусток й зрості нетривалих поїздок. У розвинених країнах 20 % населення виїжджає на відпочинок і влітку й узимку, а 10 % - три й більше разів у рік. У західній літературі це явище одержало назву "подорож з інтервалами".

За територіальною ознакою туризм буває близький (приміський і місцевий), тобто на території, що перебуває на відстані 10-12 годин їзди наземним або водним транспортом, і далекий (внутрішній, регіональний, міжнародний).

Нерідко туризм розподіляють за географічною ознакою з врахуванням тих природніх або соціальних обставин, в яких він відбувається, наприклад гірський, водний, спелео-туризм, морський, океанічний, прибережний, пустельний, тайговий, полярний, міський, сільський (сільський туризм, у закордонній літературі зазвичай називають агротуризмом). Туризм в екологічно чистому районі прийнято називати екотуризмом. Екотуризм не порушує цілісності екосистем і створює такі економічні умови, при яких охорона природи стає вигідною для місцевого населення. Одним з найважливіших завдань екотуризму є організація екологічного створення й формування екологічного мислення.

Туризму властиві економічні особливості:

1. Міжнародний туристичний обмін є обміном живими людьми. Туристичні послуги не можуть пересуватись за своїм покупцем, їх не можна зберігати. Ринок міжнародного туризму є ринком покупця.

2. Однією з характерних рис сучасного туризму являється його масовість. З предмету розкоші він став потребою для більшості населення багатьох країн світу. Масовий попит на туристичні послуги спричинив масове туристичне виробництво. Формується міцна туристична індустрія зі своїми індивідами, своїм продуктом, виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом.

3. Туристичні послуги на світовому ринку виступають як ”невидимий” товар, характерною рисою якого є те, що значна частина цих послуг робиться з мінімальними витратами на місці.

Існує класифікація міжнародних поїздок, запропонована Всесвітньою туристичною організацією (ВТО). Незважаючи на офіційний статус даної класифікації, вона має ряд недоліків і незручностей. Рекомендується поділяти міжнародні поїздки на :

Лікувально-оздоровчий туризм, заснований на трьох головних лікувальних природньо- рекреаційних ресурсах - кліматі, мінеральних водах і лікувальних грязях. Лікування з використанням цих ресурсів, відповідно, називається - кліматотерапія, бальнеотерапія (від лат. balneum - ванна, купання) і