Ще одним об'єктом, який вимагає термінової реставрації і реабілітації, є споруджений у 1624 році костел Кармелітів з монастирським комплексом. Тринавна шестистовпна базиліка з прямокутною вівтарною апсидою і баро-ковим фронтоном на вхідному порталі була пошкоджена у часи Першої світової війни. Ремонт, проведений у 1929-1935 роках, майже не змінив первісного вигляду пам'ятки. З 1623 року по 1945 рік тут існував монастир. Після його закриття будівля почала поступово руйнуватись. З'явились вивали цегли у зовнішніх стінах, тріщини, частково зруйнувався бароковий фронтон, в середині приміщення з'явились пошкодження перекриттів, опорних стовпів, майже зникли фрескові композиції XVI11 століття.

Виходячи з існуючої ситуації, генеральна дирекція Національного заповідника "Давній Галич" у 2003 році замовила Українському регіональному спеціалізованому науково-реставраційному інституту "Укрзахідпроектрес-таврація" науково-проектну документацію на реставрацію монастирського комплексу. Ескізний проект (автори В. Рогозов, М. Дітчук, Т. Кравченко, Г. Іванишин), одержавши позитивний відгук Науково-методичної ради Дер-жавної служби охорони пам'яток, ліг в основу документації, згідно з якою в 2004 році розпочалась перша черга реставраційних робіт.

^ :В цілому вирішення проблем реставрації та реабілітації пам'яток, зосе-реджених на території Національного заповідника "Давній Галич", дозволить зберегли і раціонально використати їх, зробити більш привабливими для туристів, сприятиме поширенню інформації про наше місто як в Україні, так і в країнах близького і далекого зарубіжжя.

їірозщл

Доповіді

та повідомлення

Олександр БЕРЕГОВСЬКИЙ /Галич, Україна/

Формування образу історичного міста

на прикладі генерального плану Національного заповідника "Давній Галич"

Вивчення досвіду проведення державної політики в питаннях збере-ження історико-культурної спадщини показує, що проблеми формування в суспільстві ставлення до минулого залишаються актуальними у всі періоди розвитку. Відчуваючи себе тісно пов'язаним з далекою минувшиною, суспільство розглядає релікти своєї історії як найважливіші свідчення спадкоємності, що підлягають детальному науковому вивченню, охороні, захисту. Така охорона стає особливо актуальною у наш час у зв'язку з інтенсивним розвитком мікрорегіонів і великих регіонів, зокрема в Україні, що веде до неминучого механічного руйнування територій, багатих на пам'ятки, посилює процеси їх природного руйнування.

Сказане вище повною мірою стосується і пам'яток давнього Галича. Наукові дослідження, які проводяться протягом більш як ста років, дозволяють сьогодні скласти уявлення про основні етапи зародження і подальшого розвитку міста, починаючи від Х-ХІ ст. до його занепаду в XIX ст. та переносу адміністративного центру на місце сучасного райцентру - м. Галича.

Перші дослідники княжого Галича, історії Галицького та Галицько-Волинського князівств (А. Петрушевич, Д. Іловайський, І. Шараневич, В.Лущикевич, Ю. Захарієвич, М. Грушевський та інші) за головну мету своїх досліджень мали наукове обгрунтування розміщення давнього міста, значення його як політичного, культурного та адміністративного центру одного з найзначнїших князівств Русі-України ХІІ-ХПІ ст. Дослідники більш пізнього часу (А. Чоловський, Й. Пеленський, А. Чачковський, Я. Пастернак) обмежу-вались, в основному, констатацією факту існування княжого осідку на Кри-лоській височині й описом відкритих ними пам'яток архітектури та археології без конкретних пропозицій щодо їх збереження та музеєфікації. Пояснювалось це в той час особливостями державної політики австрійських та польських властей щодо розвитку національної української культури в Галичині та їх повною незацікавленістю у збереженні української історичної спадщини.

Деякий стимул проблема вивчення та збереження історико-культурної спадщини давнього Галича одержала у другій половині 40-х років минулого століття, коли Комітетом у справах архітектури при Раді Міністрів України був затверджений спеціальний список міст, у яких здійснення проектно-пла-нувальних і будівельних робіт знаходилось під особливим контролем держави. До списку, поряд з Кам'янцем-Подільським, Володимиром-Волинським, Переяславом, Новгородом-Сіверським та іншими історичними містами, увійшов і Галич. Дослідженням його з того часу в різних аспектах займалися І. Крип'якевич, В. Гончаров, М. Каргер, П. Петров, П. Раппопорт, А. Куза,

О. Ратич, М. Котляр, В. Ауліх, Б. Томенчук, Ю. Лукомський, В.Баран, І.Мо-гитич та інші дослідники. У результаті їх діяльності було зроблено цілий ряд нових відкриттів, складено звіт історичних пам'яток давнього Галича, вироблено рекомендації щодо їх збереження, реставрації та музеєфікації. На основі рекомендацій науковців місцевими органами було розроблено опорний план забудови м. Галича з виділенням на ньому охоронних зон, територій пам'яток архітектури, присвоєння їм категорії пам'яток місцевого та республі-канського значення.

Однак даний план в умовах інтенсивного промислового та соціально-культурного будівництва так і не став основним охоронним документом для історичних та архітектурних пам'яток Галича та Крилоса.

Особливо негативного забарвлення процес руйнування та спотворення пам'яток набув у кінці 50-х - на початку 60-х років, коли турбота про збере-ження галицької історико-культурної спадщини почала ототожнюватися з ідеалізацією патріархальщини і проявами націоналізму та клерикалізму, а будь-які витрати, пов'язані з цим, категорично розцінювались як марнотратство.

Тоді було перебудовано на кінотеатр пам'ятку архітектури першої поло-вини XV ст. - римо-католицький костел Успіння Св. Марії, перетворено на колгоспний склад пам'ятку архітектури XII ст. - храм Св. Пантелеймона, передано для використання під адміністративний будинок районному управ-лінню електромереж єдину на всю Західну Україну культову споруду Галицької караїмської громади, пам'ятку архітектури XVIII ст. — кенасу, розібрано для використання на будівельний матеріал унікальну бруківку княжої дороги в урочищі "Погарище" в с Крилосі. Цим самим були зроблені подальші кроки на шляху руйнування культурної спадщини історичного міста.

Проте зростаюча цікавість української та світової громадськості до історії давнього Галича, публікація в наукових виданнях численних матеріалів про результати його досліджень спричинили певні позитивні зміни у ставленні владних структур до збереження галицьких пам 'яток. У 1960 році в с Крилосі, у приміщенні Митрополичих палат, було відкрито філіал Івано-Франківського історико-краєзнавчого музею, експозиція якого ґрунтувалася