на матеріалах досліджень ЗО-50-х років XX ст. Була здійснена консервація зовнішнього периметру фундаментів Успенського собору XII ст., у другій половині 70-х років розпочато частково реставрацію церкви Св. Пантелеймона, трасування фундаментів монастирського комплексу біля неї, зруйнованого у 40-х роках XX ст. З середини 60-х років розпочала свою роботу Галицька археологічна експедиція АН УРСР, яку понад 20 років очолював відомий археолог В. Ауліх. Уже тоді перед науковцями та широкими колами громадськості постала проблема комплексного підходу до вивчення, реставрації та музеєфікації культурної спадщини давнього Галича як історичного міста. Цей підхід міг бути здійснений лише за умов створення єдиного координуючого центру -державного заповідника, який взяв би на себе завдання дослідження минулого і сьогодення історичного міста, збереження його своєрідності, історичного середовища, пам'яток історії та культури. Спроба створити такий заповідник була зроблена у 1984 році, коли з ініціативи Галицької районної ради перед ЦК Компартії України та Радою Міністрів Української РСР було порушено клопотання про створення у с Крилосі історико-архітектурного заповідника
"Стародавній Галич".
На жаль, питання створення заповідника у той час вирішене не було, що призвело до подальшого спотворення архітектурного обличчя давнъого міста, стагнації у справі збереження його пам'яток. Зокрема, на місці давньо-галицького городища у с. Крилосі продовжувалась неконтрольована забудова культурного шару ХІ-ХШ ст. - церкви Різдва Христового. Посилене "осво-єння" культових приміщень, боротьба з так званою "культовою атрибутикою" призвели до руйнування численних придорожніх хрестів та каплиць, споруджених на честь відміни у 1848 році в Галичині панщини; у склад, на цей раз "церковної атрибутики", було перетворено храм Св. Пантелеймона, велика кількість творів мистецтва з якого пізніше перекочувала в музеї Львова та Івано-Франківська. Під слушним приводом звільнення місця під нове житлове будівництво було зруйновано унікальну пам'ятку архітектури XVIII-
XIX ст. - караїмську кенасу.
Злам у підході до охорони та музеєфікації пам'яток давнього Галича настав лише після одержання Україною незалежності. 8 лютого 1994 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 81 "Про державний історико-культурний заповідник у м. Галич Івано-Франківської області". Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року № 587/94 "Про національ-ні заклади культури" на базі уцілілого на той час комплексу пам'яток історії та культури було створено Національний заповідник "Давній Галич".
Його розбудова розпочалась з генерального плану, одного з найперших документів подібного призначення в Україні.
Які вимоги ставились до генерального плану заповідника при його
створенні?
- По-перше—збереження і охорона наявної культурної спадщини у межах
історичного великого Галича;
по-друге - визначення можливості подальших наукових досліджень
його території, виявлення нових, поглиблене вивчення уже виявлених пам'яток;
по-третє - проведення реставраційних, реабілітаційних, музеєфіка-
ційних робіт на об'єктах, що мають історичну та культурну цінність;
- по-четверте - поширення знань про роль Галича в українському дер-
жавотворенні серед широких верств громадськості як в Україні, так і за її
межами;
- по-п'яте - інформаційне забезпечення, створення матеріальної бази
для розвитку історичного, краєзнавчого, інших видів туризму;
- по-шосте - формування культурного середовища, умов змін характеру
і форм виробничої діяльності на заповідних територіях.
Усі вищевказані завдання повинні були розглядатися в організаційно-правовому, фінансовому і територіально-правовому аспектах.
Уже в процесі розробки генплану дирекцією заповідника, управлінням охорони пам'яток Міністерства культури України було висунуто вимоги щодо здійснення авторами проекту науково обгрунтованої концепції визначення меж заповідних територій, режимних зон, диференціації території щодо видів землекористування і форм господарювання, обгрунтування умов та обмежень для різних видів діяльності з урахуванням динаміки розвитку законодавчої бази, визначення меж юрисдикції заповідника.
Усі ці аспекти враховувались при розробленні генплану, обговорювались на засіданнях Вченої ради заповідника спільно з авторським колективом.
У результаті спільної роботи були визначені територіальні межі заповід-ника із зонами охорони пам'яток, зони регульованої забудови, історико-ланд-шафтні заповідні зони.
Сьогодні, згідно з генеральним планом, розробленим Львівським інсти-тутом "Містопроект", заповідник включає у себе комплекс пам'яток, розмі-щених на території 78,4 кв. км; площа території пам'яток та охоронних зон навколо них, історико-ландшафтних заповідних зон складає 297,5 га.
Поряд з об'єктами-пам'ятками архітектури XII—XVII ст., які зберегли можливість утилітарного використання (церкви Різдва Христового, Успіння Пресвятої Богородиці, Св. Пантелеймона, Митрополичі палати, костел Кар-мелітів), тут знаходяться фундаменти 14-и літописних церков XII—XIII ст., літописна Галичина могила, легендарна Княжа криниця, каплиця Св. Васклія з фундаментами літописного Успенського собору другої половини XII ст., залишки Галицького замку XIII—XVII ст., 118 пам'яток археології, 4 історико-ландшафтні заповідні зони, 2 музеї - історії давнього Галича та народної архітектури і побуту Прикарпаття (на черзі створення ще двох музеїв - історії Галича XVI-XX ст. та караїмської історії і культури).
На основі генплану, планів розвитку заповідника на 1997—2002 pp. та 2003-2007 pp. проведено відповідну роботу щодо визначення меж земель історико-культурного призначення, виготовлення Державних актів на право
власності на землі.
Проте, у зв'язку з його реалізацією на сучасному етапі виникає ряд проблем, характерних не тільки для Галича, а для цілого ряду інших історичних
міст України.
В першу чергу це стосується збереження нерухомих пам'яток - частки історико-культурної спадщини, найменш захищеної від руйнівних сил природи та людської діяльності. У сучасному місті Галичі їх не так багато, але всі вони пов'язані з конкретними історичними подіями, етносами, особистостями, які творили історію Галича. Тому збереження їх - надзвичайно важлива і «відкладна справа сьогодення, оскільки пошкодження чи втрата пам'ятки
приведе до спотворення історичного обличчя міста. На жаль, сьогодні ми маємо приклади несанкціонованого пам'яткоохоронними органами будівництва у центрі Галича, на території пам'ятки архітектури XIII-XVIII ст. — церкви Різдва - дзвіниці із застосуванням забивних бетонних паль,