Численні фортечні споруди й укріплені монастирі сприяли захисту населених пунктів, зосередженню в містах і містечках, які вони захищали, великої кількості ремісників і майстрів, обслуговуючого замок персоналу.

Замки і фортеці Галичини не тільки відігравали величезну роль в історичному житті краю, ай були визначними архітектурними витворами.

Не маючи сьогодні практичного значення, пам'ятки оборонного зод-чества відображають героїчне минуле Галицької землі і, здійснюючи зв'язок часів і поколінь, залишаються одними з найцінніших об'ктів культурної спадщини України. І в цьому відношенні не можна не погодитись зі словами відомого дослідника давньоруського оборонного зодчества Н. Крадіна: "Чим далі ми йдемо вперед, тим довшою стає дистанція між сьогоденням і минулим, і розірвати цю дистанцію — значить повернути минуле проти себе..."3.

Однією з найдавніших, найбільш укріплених твердинь у Галичині XIV— XVII ст. був Галицький замок. Розміщувався він на високій Замковій горі при впаданні правої притоки Дністра Лукви у Дністер, у північно-східному куті Прилуквинської височини, найвишрїз усіх прикарпатських межиріч. Західний схил гори від Лукви та північний і північно-східний - стрімкі. Східний і пів-денний схили - пологі і розчленовані глибокими ярами і балками, через які протікають численні струмки.

Надзвичайно вигідне в оборонному відношенні місце здавна привертало увагу галицьких можновладців: гора з трьох боків мала стрімкі й обривисті

схили і лише четвертий, південний, потребував захисного рову. Все це здешев-лювало і прискорювало будівництво укріплень.

Матеріали архітектурно-археологічних розкопок Замкової гори, прове-дених львівськими науковцями Ю. Лукомським та В. Оприском у 1991 році, засвідчують, що культурний шар тут сягає понад 8 метрів товщини. Це ставить пам'ятку в ряд надзвичайно цікавих і багатообіцяючих об'єктів для

подальших досліджень.

У процесі розкопок серед шарів різночасових археологічних культур було виявлено горизонт із матеріалами княжої доби, який залягає під рештками замку на глибині 5,6-6,6 м, і на площі близько 4 га має потужність до 1 м. Біля стін XVII ст. виявлено сліди укріплень княжої доби.

Все це дає можливість зробити припущення про існування тут значного поселення ще за часів літописного Галича. Доктор історичних наук В. Грабо-вецький вважає, що воно, з огляду на вигідну стратегічну позицію, мало закритий характер укріпленого городища і відігравало роль однієї з перед-міських цитаделей - "форталіцій", що згадуються в історичних джерелах4. Можливо, що на Замковій горі у ХИ-ХШ ст. знаходилась фортифікаційна споруда, яка відігравала роль оборонного укріплення для захисту річкової торгової пристані на Дністрі. (Як відомо, Дністер у XII-XIV ст. відігравав роль важливої транспортно-торгової артерії, яка єднала Галицьке князівство з країнами Чорноморського басейну).

Подальша доля укріплення княжих часів на Замковій горі невідома. У 1385 році Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. У жовтні 1387 року в Галич увійшли польські війська, витіснивши угорський гарнізон, який з часів Владислава Опольського (1372-1378), згідно з договором між Польщею і Угорщиною 1350 p., займав Галич. Є деякі підстави вважати, що саме під час перебування у Галичі угорського горнізону розпочалась реконструкція

укріплень на Замковій горі.

У будь-якому випадку, цілий ряд науковців вважає, що початок спору-дження замку на Галицькій височині відноситься до середини - кінця XIV століття і пов'язаний з одержанням Галичем статусу міста на магдебурзькому

праві5.

Одні історичні джерела приписують його будівництво Казимирові

Великому, інші - волинському воєводі Любарту. Проте усі ці документальні джерела, які дійшли до нас у скупому викладі польських хроністів, потребують ґрунтовної перевірки. У 13 70 році Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського, потім підлягав його васалові князю Владиславу. Через 17 років польський король Ягайло захопив Галич, і відтоді місто разом з його укріпленнями стало на довгі роки власністю польської корони. З 1378 року Галич стає центром Галицького староства, яке стало опорною базою для просування на схід польських колоністів.

Спочатку воно діяло як виконавчий орган з чисто військовими функціями

і його діяльність була тісно пов'язана з Галицьким замком, який став постійною резиденцією адміністрації староства.

Пізніше у замку засідали Міський і Земельний суди.

Починаючи з другої половини XV століття, на Галичину почали нападати татарські орди. Найбільш нищівними вони були у 1474, 1498, 1590, 1594 рр. У 1617 році татари підступили до міських укріплень, але штурмувати місто не наважились. У 1618 році вони спалили передмістя Галича, але взяти замок їм не вдалося. У 1621 році ординці штурмували замок, пошкодили його укріплення, але не здобули. У 1624 році татари тримали замок в облозі, але чи здобули його - невідомо.

Цілком ймовірно, що вдосконалення облогової техніки дало поштовх до зміцнення початково дерево-земляної фортеці елементами мурованих оборонних укріплень. Опис 1627 року зазначає, що такі укріплення в той час існували з південного боку замку6.

Галицький замок у вигляді дерево-земляної фортеці будувався майже ціле століття: з кінця XIV по XV ст. і був на Прикарпатті одним з найбільш обороноздатних. Залога його на той час налічувала понад 1000 чоловік, при кількох десятках малих гармат, значній кількості ручної вогнепальної та холодної зброї в арсеналі. Як видно з королівської люстрації Галицького староства 1565-1566 років, селяни Хоросткова, Ямниці, Угринова, Підгороддя, Дубівців, Дегови, Більшівців, Викторова повинні