лише поодинокими кам'яними артефактами (Колодіїв, Маринопіль І-Ш); вивчення їх тільки розпочинається.

Треба відзначити, що чимало стратифікованих пам'яток вивчались комплексно, із залученням спеціалістів різних природничих дисциплін. Особ-ливо такі дослідження активізувались в останні десятиліття, насамперед, в стратиграфії плейстоцену та у вивченні властивостей різних перигляціальних структур. Досягнуті значні успіхи у визначенні хронології та палеогеографічної будови пізніх періодів четвертинної історії. Цьому значно сприяли спільні археологічно-геологічні польові роботи на палеолітичних пам'ятках Українсько-польської експедиції під керівництвом авторів.

Перигляціальна палеогеографічна проблематика зацікавлює археологів як засіб визначення чи уточнення окремих питань хронології, локальних територіальних утворень, а також впливу природного середовища на розвиток первісного суспільства. Впродовж тривалого часу другої половини середнього і повністю пізнього плейстоцену простежується кілька фаз різких змін клімату, що вело за собою зміну зоо- і біогеоценозів. Отримані результати комплекс-ного дослідження дозволяють суттєво доповнити загальну культурно-стра-тиграфічну схему розвитку палеоліту заходу України, виявити характер і форму адаптації палеоантропів (і неоантропів) до змін навколишнього оточення.

Уже сьогодні можна висловити аргументовану тезу про первісне засе-лення краю у період формування горохівського викопного ґрунтового комп-лексу (Єзупіль, шар III) і далі - у час першої фази вюрму І (Єзупіль, шар II, Колодіїв). Наступна поселенська хвиля фіксується у другій половині пізнього плейстоцену та у його завершальний період (Галич І, Межигірці І, Маринопіль І-Ш, Ганусівка).

На цій території відкриті палеолітичні індустрії, що відмінні поміж собою хронологічно (мустьє, фінальномустьєрський перехідний період, початковий, середній та завершальний етапи верхнього палеоліту), технологічно (левалуа, нелевалуа, постлевалуа, призматичний та торцевий способи розщеплення) і в культурному плані (комплекси з двобічними знаряддями - східний мікок, і без двобічних форм - левалуа, гравет, епігравет). Таким чином, можна говорити про багатоваріативний і багатофазний вияв культурних ліній розвитку.

Вперше для Верхнього Подністер'я виявлена яскрава левалуазька індустрія раннього мустьє пластинчастого характеру (шар III Єзуполя), що має прямі аналоги у левалуазьких комплексах Подністер'я (молодовська мустьєрська культура). З іншого боку, досить ранній вияв (еем) пластинчастої індустрії на Дністрі знаходить паралелі у Західній Європі. Таким чином, палеолітична стоянка Єзупіль у Верхньому Подністров'ї набуває сьогодні рис еталонної археологічно-геологічної пам'ятки зі стратиграфічно марко-ваними культурними шарами верхнього плейстоцену5. Виразну геологічну позицію мають два нижніх культурних горизонти мустьєрського віку. Нижній (ПІ) приурочений до тонкого, але яскравого проміжкового прошарку А2 горохівського викопного комплексу фунтів. Індустрія левалуазько-пластин-часта, фасетована, розвинута технічно, з великою кількістю мисливського інвентаря - гостроконечниками та левалуазькими вістрями. Значний відсоток знарядь на тлі загалом невеликої кількості добутої крем'яної колекції свідчить про характер стійбища як сезонного мисливського табору. На це ж може вказувати топографічне розташування - на вузькій косі викінчення мису в стародавній заплаві Дністра.

Середній культурний шар (II) пов'язується із надгорохівською солі-флюкцією. Він відділений від нижнього стерильною товщею горизонту А1 горохівського викопного комплексу грунтів потужністю до 1 м. Археологічний комплекс порівняно бідний, але достатньо презентабельний у технологічному відношенні. На відміну від нижнього горизонту, це нелевалуазька, неплас-тинчаста, нефасетована індустрія, націлена на продукування масивних двобічних знарядь мікокського характеру.

В останні роки піднято питання "подністровського гравету"6, яке входить складовою частиною у проблему "східного гравету". Культурні горизонти Галича І та Межигірців І залягають на одному і тому ж геологічному рівні - в стратиграфічній позиції відкладів рівненського горизонту (потепління Ляско). Можливо, дійсно ми маємо справу з розширенням пізньопалео-літичного молодовського феномену, як у просторі, так і в часі. Різка невід-повідність у складі фауністичного комплексу (у Межигірцях І переважає північний олень, а в Галичі І майже на 90 відсотків домінує мамонт) може пояснюватись господарською специфікою і мисливським профілем населення однієї культурної традиції7.

Присутність яскравої серії культуровизначальних елементів в інвентарі стоянок (вістря гравет, пластинки з притупленими спинками тощо) дозволяє однозначно визначити культурну приналежність Межигірців і Галича, як граветоїдної індустрії (хронологічно це такі пам'ятки, як Кормань IV -пізньопалеолітичні шари 5-1, Молодова V - шари 6-2, Косоуци - шари 21 -1 )8. За іншою термінологією, стоянка належить до епіграветської традиції другої половини верхнього палеоліту Подністер'я.

Без сумніву, усі ці культурно-історичні конструктивні процедури дуже важливі для розуміння початкових етапів соціо- і культурогенезу не лише у Галичині, але й на усій території Східноєвропейської рівнини. Суттєвим є також врахування внутрішньої структури поселенських рівнів, що помітно у наявності пам'яток різного фукціонального призначення (базові довготривалі стоянки, сезонні мисливські табори, стоянки-майстерні та ін.). На сьогоднішньому рівні розвитку палеоліту необхідно знову поставити питання про час і шляхи первісного заселення заходу України, розглянути складну проблему первісних міграцій.

Примітки