кожний район області мав взяти пайову участь у будівництві музею. У 1982-1985 pp. на територію музею було перевезено 5 архітектурних об'єктів, з них 4 житлових, одна господарська споруда. З 1986' року музей став окремим закладом. Директором музею було призначено М. Й. Юськевича. Наукові працівники тогочасного музею 3. Дума, В. Слабка, В. Ленюк розгорнули активну діяльність щодо вивчення і переміщення у музей споруд-пам'яток архітектури, речей побуту, народного одягу для формування експозицій. У результаті пошукової роботи у чотирьох етнорегіонах Івано-Франківщини було виявлено і рекомендовано для переміщення в музей 37 пам'яток народної архітектури, сотні предметів побуту, зразків одягу тощо. На відібрані споруди складені паспорти і картотека, а також виготовлені планшети, на яких розміщені фотографії, креслення, графічні зображення, характеристика споруд. Всі виявлені споруди науково систематизувалися і класифікувалися відповідно до етнографічних регіонів.
Згідно з генеральним планом забудови, на території музею повинні розміщуватися 26 експонатів із збільшенням у перспективі їх числа до 42.
На жаль, у 1990 році будівництво припинилося і продовжилось тільки з 1994 року, після того, як музей увійшов у склад Національного заповідника "Давній Галич". Завідуючою музеєм було призначено М. Є. Сохан. Пізніше обов'язки завідуючого виконував В. І. Костишин. З 2002 року завідуюча музеєм - Л. С Михальчук.
Музей архітектури і побуту Прикарпаття сьогодні дає можливість відвідувачам побачити народну архітектуру і побут у своєрідному комплексі та разом з цим показати умови, в яких вони формувалися. Скансен зберігає і відтворює різноманітні пам'ятки історіїта культури нашого регіону, витвори народної архітектури та мистецтва, предмети побуту та знаряддя виробництва в середовищі, наближеному до природного, дає відвідувачам повну картину життя карпатського та прикарпатського сіл у давні часи.
Експозиційні сектори музею, що відповідають певним зонам та районам, розміщуються у послідовності, яка дає можливість оглянути скансен окре-мими частинами: Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Опілля.
Кожна з етнографічних зон українського Прикарпаття уміло розпла-нована в мікрорельєфі місцевості, опоряджена малими архітектурними формами. В інтер'єрах пам'яток чимало етнографічних реліквій - предметів життя і побуту наших предків.
Невелика експозиційна площа (4,5 гектара) зумовила ряд відмінностей цього осередку від аналогічних музеїв. Зокрема, чимало архітектурних експонатів подаються не у вигляді садиб - житлово-виробничих ансамблів сільської забудови минулих часів, а як поодинокі, типові в минулому зразки житлових, господарських і виробничих споруд. Нині в музеї встановлено 11 архітектурних пам'яток, що представляють різні типи житлового, госпо-дарського будівництва.
Регіон "Покуття" відображений традиційною покутською садибою кінця XVIII - початку XIX ст. (перевезеною з села Торговиця Городенківського району), до якої входять хата, кошниця, оборіг, криниця-журавель, огорожа. У цьому регіоні представлена виробнича споруда - олійня XIX ст. із с. Олеша Тлумацького району.
З етнографічної Гуцульщини перенесено дві хати-гражди зі с Устеріки Верховинського району кінця XIX ст., а також типову гуцульську хату 40-х років минулого століття, перевезену із Ворохти Надвірнянського району (три-камерне житло - хата-хата-комора).
Хата-ґражда - замкнута забудова з хатою, коморою, господарськими будівлями, притулами, характерна для кінцевого стану розвитку гуцульського житлового будівництва і дає можливість виявити низку традиційних прийомів зведення житла на Гуцульщині. Головна споруда двору - хата. Вона складається з двох приміщень, розділених сіньми-"хоромами". Основний буді-вельний матеріал - дерево. Покриття даху - драниця, найпоширеніша на Гу-цульщині.
Бойківщину демонструє традиційна хата 1878 року, про що свідчить дата на сволоку, з с.Поляниці Долинського району. Це трикамерна курна хата.
Опілля представлене садибою з хатою ткача середини XIX століття та господарською спорудою - стодолою кінця XIX ст., перевезеними зі с Викторів Галицького району. Це хата заможного селянина. В цьому регіоні знаходиться церква початку XX ст. із с. Поплавники та виробнича споруда -кузня кінця XIX ст. із с Тенетники Галицького району.
Будинки всі оригінальні, представлені як зразки житла прикарпатців. їх перевезено на площу музею та поставлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять тільки окремі експонати - малі архітектурні форми, які в селах швидко руйнуються, бо, як правило, їх будують з менш якісних матеріалів. Експонати для інтер'єру будинків також зібрані відповідно до специфіки регіону.
Найближчим часом на території музею планується будівництво водя-ного млина, гуцульської церкви, фулюшні, громадського шпихліра, заїжджого двору, в'їзної вежі.
Музей дозволяє всім відвідувачам, незважаючи на вік, пережити конкуретну еру минулого. На основі детального наукового дослідження пред-ставлено звичайний день з життя прикарпатців. Відвідувач має нагоду "пережити" фрагмент минулого та особисто глибше познайомитися з усім, що його цікавить.
Науковці музею проводять збиральницьку роботу з комплектування етнографічних колекцій. Загальне число пам'яток - понад 3 тисячі, з них більше як 700 - в експозиціях. Це зразки народного одягу, тканини, вишивки, килими, вироби з кераміки, металу, дерева, скла, народний живопис, музичні інструменти, знаряддя праці, різноманітні побутово-ужиткові речі, які засвідчують талант і безмежні можливості, творчу фантазію і працелюбність наших предків, що розвивались за тяжких соціальних умов протягом багатьох століть.
У кожній експозиції чітко простежуються особливості соціально-еко-номічного та культурного розвитку.
У музеїзібрані колекції, які репрезентують культуру прикарпатців XIX-початку XX ст. У покутській хаті представлена колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки), знайденого і закупленого в різних селах Покуття. Олійня знайомить відвідувачів з процесом виготовлення олії.
Хата з Ворохти представляє діючий гуцульський ткацький верстат, на якому виготовляли килими, а також зразки гуцульського одягу.
У бойківській хаті виставлені куделі (прялки) з різних сіл Долинського району. В одній із кімнат оформлено експозицію однокласноїшколи-"дяківки". Найчисленнішими є збірки народних тканин, вишивок та одягу. Вопільській хаті зібрано колекцію вишивки із сіл Рогатинського