Основне завдання наукових співробітників музею — через предмети побуту, знаряддя праці, одяг, ритуальні атрибути відтворити регіональний колорит традиційно-побутової культури Прикарпаття.

На основі архівних документів, археологічних матеріалів, польових спостережень науковими співробітниками музею проводиться науково-дослідна робота. Зібрані колекції посуду, одягу, вишивки - цінний матеріал для наукових досліджень. Для розвитку етнографічного музеєзнавства велике значення мають польові матерали, зібрані під час етнографічних експедицій. У 1998 році науковими співробітниками музею було сформовано етнографічний загін у складі комплексної науково-дослідної експедиції Національного запо-відника "Давній Галич". Тоді ж розпочалися поглиблені дослідження порівняно маловивченого Опільського етнорегіону Прикарпаття. Були складені запитальники для вивчення цього регіону, картотека етнографічних пам'яток, які мають музейну цінність. Всі зібрані матеріали належним чином задо-кументовані.

У процесі польових досліджень, вивчення бібліографічних матеріалів науковцями музею Л. С. Михальчук, О. Я. Олексюк, Р. П. Ковальським, Т. М. Воробчак вирішувались проблеми, пов'язані з особливостями народної архітектури, побуту, господарської діяльності, звичаїв та обрядів, народної творчості Опілля.

В результаті досліджень ними були написані наукові статті і довідки: "Сільські поселення та селянський двір", "Народна архітектура", "Промислові та виробничі споруди", "Громада і громадський побут", "Народний одяг Опілля", "Опільська вишивка", "Народна їжа", "Усна народна творчість", "Промисли та ремесла: ткацтво, деревообробництво, ковальство, гончарство, лозоплетіння", "Весільні обряди на Опіллі", "Традиційний транспорт", "Календарна обрядовість", які лягли в основу колективної монографії "Опілля. Минуле і сучасність".

Наш скансен поступово став науково-освітнім осередком, який попу-ляризує зібрані в ньому пам'ятки шляхом організації виставок, відродження промислів, видання каталогів, буклетів. Зокрема, видано буклет "Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття", каталог "Опільська вишивка", підготовлено матеріали до колективної праці-монографії "Опілля. Минуле і сучасність", яка дасть всебічний аналіз життя і побуту ополян. Наукові дослі-дження висвітлювались у газеті "Дністрова Хвиля" (15 статей), на телебаченні: в передачах Першого національного каналу, "Галичини", "3-ої студії"', Нового каналу, Бурштинськоїтелекомпанії "РАЇ".

Музей здійснює культурно-освітню роботу, організовуючи і проводячи екскурсії. З 1996 по 2004 pp. проведено 710 екскурсій. Відвідало скансен 12880 осіб.

Наш музей викликає у відвідувача не тільки зацікавлення архітектурою, а й поглиблює його розуміння минулого, у яке вплетені аспекти культури і традиції, що передаються від покоління до покоління. Відвідувач, потрапивши в музей, може відчути, що ніби "увійшов" в інший світ - Прикарпаття XIX -середини XX ст.

Для учнів шкіл проводяться уроки народознавства. Музей показує їм історію нашого краю, знайомить з духовною й культурною спадщиною прикарпатців, дає змогу краще їїзрозуміти.

Одним з основних завдань працівників музею є вдосконалення екскур-сійного обслуговування, підвищення зацікавленості відвідувачів історичною і культурною спадщиною нашого регіону. Шляхом до цього є проведення відповідних соціологічних досліджень, опитування відвідувачів різних вікових і освітніх груп, постійне поповнення музейних колекцій, оновлення розгорнутих та формування нових експозицій, налагодження тісної співпраці з іншими

етнографічними музеями регіону.

У даний час Музей народної архітектури і побуту Прикарпаття, що продовжує розвиватись як відділ Національного заповідника "Давній Галич", покликаний поєднувати глибоку відданість українським народним традиціям і культурі з сучасними методами збереження та експонування етнографічних пам'яток, їх наукового аналізу, організації етнографічних досліджень.

Іван ЮРЧЕНКО, завідуючий Музеєм караїмської історії

та культури,

Наталія ЮРЧЕНКО, науковий співробітник Музею караїмської історії та культури

Проблеми збереження культурної спадщини караїмської громади в Галичі

Упродовж кількох століть живуть у Галичі представники невеликого караїмського етносу. У XX ст. кількість і до того не вельми численної караїмської громади значно скоротилася внаслідок епідемій, еміграції та природної смертності. Якщо на початку XX ст. громада налічувала 167 членів, а напередодні Другої світової війни її кількість скоротилася до 122 чоловік, то сьогодні (липень 2004 р.) у Галичі проживає лише дві караїмки літнього віку.

Таке катастрофічне зменшення, що майже призвело до фактичного зникнення караїмської громади, поставило перед Національним заповідником "Давній Галич" нагальне завдання щодо збереження культурної спадщини цієї унікальної спільноти.

Сучасна вулиця Караїмська. Макет меморіального знака, який буде

встановлено на місці зруйнованої кенаси.

На території заповідника знаходиться порівняно невелика кількість караїмських пам'яток: Караїмська вулиця, на якій збереглися 1 ] житлових караїмських будинків кінця XIX - початку XX ст., фундаменти караїмської кенаси та два кладовища - загальне (у с Залукві - передмісті Галича) та епідемічне (у м. Галичі).

У період з 1997 по 2002 рік співробітниками заповідника було здійснено ряд заходів щодо збереження караїмських пам'яток. У 1997-2000 pp. досліджено, інвентаризовано та внесено у Державний реєстр пам'яток загальне караїмське кладовище та опубліковано каталог надмогильних пам'ятників; у 2000 р. придбано караїмський будинок кінця XIX - початку XX ст. з метою його реставрації та створення у ньому музейної експозиції; у 2002 р. підготовлено та проведено Міжнародну конференцію "Караїми Галича: історія та культура", метою якої було привернути увагу вітчизняних та іноземнихдослідників до проблеми вивчення культурної спадщини зникаючої караїмської громади.

Однак, поодинокі заходи не вирішували питання збереження рухомих і нерухомих караїмських пам'яток в цілому. Таке широкомасштабне завдання могло вирішити лише створення відповідної музейної структури.

У 2003 р., на правах відділу, в заповіднику було створено Музей караїмської історії та культури. Першочерговим завданням постала розробка концепції музею. Щоб прийти до остаточного і обгрунтованого висновку в ' цьому питанні необхідно було провести попередню інвентаризацію пам'яток,