Селище міського типу Отинія в документах у перше згадується в 1144 р. До 1962 р. селище було районним центром. Тут є дві церкви, костьол, будинок культури пам’ятники Т. Шевченку і С. Височану. Більше розповім про історію Отинії коли оглядатимемо її костел і інші культові споруди.

Монастирська церква в с. Баб’янка.

Ми зараз знаходимось в селі Баб’янка Коломийського району. Воно належить до Струпківської сільської ради і знаходиться на віддалі до обласного центру – 36 км., до районного центру 35 км.

Назву села український історик 19 століття виводить «…від горбів, які проходять уздовж ріки Опришини, які в давнину називалися Баби, а ще Бабківські гори».

Місцеві мешканці розповідають що на цих горбах колись були кам’яні баби.

Перша історична згадка про Баб'янку належить до року. Цю дату подає на основі (), наголошуючи, що Баб'янка виникла на ґрунтах угорницьких, дарованих українськими шляхтичами Адамом і Олександром Балабанами на розвиток Угорницького монастиря.

Історія села тісно переплітається з історією монастиря, свідченням цього є старенька церква, яка знаходиться на території села. Над вхідними дверима вирізьблено дату її освячення 6 травня 1752 року, в день святого Юрія Побідоносля і відтоді воа носить його ім’я. Праворуч від дверей по церковно-слов’янськи написано, що під бабищем цієї церкви був похований Арсеній Сієнський «ігумен обителі сей і здє погребєн».

Праворуч від церкви знаходиться дзвіниця, збудована без жодного цвяха. У нижній частині дзвіниці – брами, верхній - з кожного боку по-дві бійниці-голосники. Обабіч дверей дзвіниці вирізьблено напис кирилицею – 1768, хоча, судячи з архітектури дзвіниця набагато старша. В ній залишилося два дзвони, менший з яких датований 1865 роком. А було колись 5 дзвонів, один з них дуже великий. Старі люди розповідають, що його було чути аж до Обертина (30 км від монастиря), куди місцеві мешканці ходили ярмаркувати. Під час Першої світової війни австрійські вояки зняли його і переплавили для військових потреб, а осердя від нього ще довший час зберігалось в дзвіниці потім «за совєтів» кудись пропало. Інші дзвони люди заховали, але досі невідомо де саме.

Але повернемось до історії самого монастиря. Точної дати його заснування невідомо. Є припущення, що він був заснований приблизно в 1280 році. Це обґрунтовують на основі переказів монахів Скиту Манявського, записаних Іваном Вагилевичем, але тільки припущення.

Також достеменно не відомо на якому місці спочатку знаходився монастир, оскільки в 1752 році він був перенесений з Угорник до Баб'янки. Є декілька припущень:

- перше – це з урочища Долини біля с. Угорник;

- друге – це пів кілометра на північний-захід біля старого закинутого цвинтаря;

- є ще і третє припущення, найменш правдоподібне, що він знаходився біля джерела Дзвіньоха (5 км), де зараз знаходиться новий Преображенський монастир.

Також невідомо з яких причин був перенесений монастир. Існує легенда, що монастир з якихось причин згорів, а з його залишків була побудована теперішня монастирська дзвіниця.

Відомо , що монастир був обнесений частоколом для оборони монастиря і мешканців сусідніх сіл, також згадуються підземні переходи, що вели від монастиря до річки й лісу.

У часи свого розквіту в монастирі перебувало більше 70 монахів. Тоді тут була велика бібліотека, книжки в якій були переважно писані від руки. У розпорядженні монахів були різні підсобні приміщення, які нажаль не збереглися.

Монастир був побудований на землях, що належали відомому українському роду Балабанам.

Угодницький Преображенський монастир спочатку розвивався помалу, але трохи згодом коли його ігуменом став Йов Княгницікий, він добре розрісся. Дідич Адам Балабан у своєму письмі так просив Княгницького: «єсть у моїй маєтності церковця святого Архистратига Михаїла. Я тебе задовольню всім, що потрібне, тільки спасайся і моли Бога за нас. А коли захочеш приймати братів однодумних, то я з дружиною своєю дамо вам потрібне, бо хочу мати в своїй маєтності богомольця й монастиря».

Йов Княгницікий (1550-1621), уродженець Тисмениці, належав до людей, які несли освіту своєму народові, маючи європейський рівень знань Йов Княгницікий належав до церковно-громадських діячів, педагогів і засновників книгодрукування в монастирях, а також знавець іноземних мов, посол князя К. Оскрозького і засновник скиту манявського.

Він навчався в Учнівському студитському монастирі і Острозі. 12 років Йов Княгницікий перебував на горі Афон в Греції, де прийняв чернетство.

В Угодницькому монастирі, як і в Скиті Манявському він улаштовував життя на зразок Афону. Життя і побут монахів будувалися на суворих аскетних правилах. Всі години дня з раннього ранку до пізньої ночі були призначені для Богослужіння, молитвам і праці. Після вечері заборонялося навіть розмовляти, всі мовчки розходились по своїх келіях. Без дозволу ігумена нікому не дозволялося відлучатись від монастиря. Монахам неможна було розмовляти з жінками, мав уникати в дорозі зустрічі з ними.

Їжу дозволяли тільки рослинну. М’ясо, пиво і молоко вживати заборонялося, з напоїв лише «вода ілі борщ і сє з воздєржанієм». Підчас посту (у п’ятницю) взагалі нічого не їли.

У години визначені для праці одні монахи заготовляли в лісі дрова, інші збирали і квасили гриби, ще інші витісували з дерева ложки й хрестики, плели кошики. Виготовлені речі роздавали християнам, які за молитву приносили їм їжу.

Під час посту деякі монахи усамітнювались у печерних нішах, які власноруч видовбували в крутосхилах річки Лопушанки (зараз Опрашина).

«Устроївши» монастир в Угорниках, Йов Княгницікий, передає керівництво ієродиякону Герасиму, а сам усамітнюється у Манявських