Підчас цих подій з церкви пропала золота ікона Божої Матері і маленького Ісуса, яка знаходилась в захресті і була закрита іншою іконою. Підчас урочистих богослужінь ікону відкривали піднімаючи захисний образ.

Але 6 травня 1989 р. церква була урочисто відкрита.

Цікавою є історія про відродження Угорницького Преображенського монастиря. У листопаді 2004 р. біля джерела Дзвіньоха , що в с.Угорниках, (5 км від монастирської церкви) був освячений хрест і місце для відбудови Угоницького монастиря. Цього ж року на монастир виділили 10 га землі, побудували приміщення для проживання монахів і привезли і реставрували дві сарі дерев’яні церкви. На сьогоднішній день звели гарну дерев’яну дзвіницю. Здавалося, що монастир постав з попелу і відновив своє нове життя, але з невідомих причин монахи покидають його. Хоча в перспективі тут мали привести і реконструювати, ще 6 церков і побудувати великий собор. Увесь комплекс мав утворювати монастир-музей.

Два монахи зупинились у с. Баб’янка. І біля монастирської церкви також почали відбудовувати монастир. Так виникло два монастирі-близнюка.

Отинія

Наша екскурсія в селищі міського типу Отинія, де ми побачимо римо-католицький костел. На шляху до Отинії ми проїжджатимемо через село Угорники залишивши в стороні села Струпків і Голосків.

С. Струпків вперше згадується в 1649 р. У селі є дерев’яна церква (1939 р.), школа, клуб, бібліотека.

Село Голосків перша згадка в 1610 році. Тут є дві церкви, пам’ятник на честь перемоги, Карпінський дуб посаджений польським поетом Францішеком Карпінсьним що народився в с. Голосків у маєтку свого батька. Удень народження Францішека на їхній родовий маєток напав О. Довбуш.

Угорники знаходяться на відстані 30 кілометрів від обласного і 30 – районного центру. Перша писемна згадка про село датується 1444роком. У 1604 – 1605 роках в Угорниках жив відомий письменник - полеміст Іван Вишенський. 1882 – в селі відкрили церкву Святої Параскеви. Сьогодні в селі налічується 832 двори, проживає 2800 жителів. Найвідомішим жителем села був Степан Вітвицький ё+(1884 -1965рр.) визначний діяч України, доктора права, адвоката, члена уряду ЗУНР, Президента УНР в екзилі ( 1954 – 1965рр.), який похоронений на українському цвинтарі в Бавнд Бруку /США/.

Отинія. Про те, що в давнину на території Отинії було поселення, свідчать знайдені в околицях крем'яні та кам'яні знаряддя праці доби неоліту й бронзи.

В документах уперше Отинія згадується у 1144 році.

Щодо походження назви Отинія існує декілька версій.

1.Власна назва походить від староукраїнської лексеми «отнина». В Галицько-Волинському літописі (1241 р.) — Вотьнина, вотнина, отнина, тобто маєток, успадкований від батька на правах повної власності, староруська вотчина (батьківщина).

2.Від апелятиву «отин». Садок Баронч виводить назву Отинії від слова «отин» — невеликий замок, оточений валами і частоколом, зведений для охорони місцевого населення від татарських нападів.

3. Від особистого імені Отин. Згідно з місцевою легендою, тут зупинилися два брати-наддніпрянці, які мандрували в пошуках місця для ведення господарства. Старший брат на ім'я Отин сказав, що залишиться тут, на що молодший відповів: «І я». (Отин + і я = Отинія).

4. За переказом мешканця Отинії Михайла Івановича Іванціва (1916 р.н.), у цій місцевості у двох газдів виникла земельна суперечка. Обоє подалися до суду, але суд не вирішив справи на користь жодного з позивачів. Один із газдів після суду сказав: «От (ні) ти, ні я» (не виграли справи). Із цього «от (ні) ти, ні я» місцевість отримала назву Отинія.

Під 1531 роком у «Хроніці Литовській і Жмойтській» повідомляється, що «року 1531-го, Петрило [Рареш], воєвода волоський, вторгнувся з великим військом до Польщі [в Галичину] з волохами, угорцями, турками, мунтянами... і Снятин, Коломию, Отинію [Отенею], Тисменицю та інші волості аж до Галича звоював».

Того ж 1531 року в бою під Обертином волоський воєвода Петрило зазнав поразки від польського гетьмана Яна Тарнавського.

Перша письмова згадка про Отинію як міське поселення датується 1606 роком. За адміністративним поділом Отинія тоді належала до Руського воєводства, Галицької землі, Галицької волості.

1610 року приватне місто Отинія належало українському магнатові Олександру Балабанові. Балабани — знаний рід української шляхти. Адам Балабан — власник с. Угорників і ктитор Угорницького монастиря впродовж 1602-1612 рр. У цей час Отинія мала назву Балабанівка, Балабанів, Корчаків, але ці назви не прижилися. В документах писалося: «Корчаків, давня назва — Отинія».

1618 року польські шляхтичі Понятовські за 150 тисяч злотих купили Отинію і весь отинійський маєток з селами Угорники, Грабич, Голосків, Струпків.

Населення часто терпіло від турецько-татарських нападів. На початку 1626 року, під час походу на Польщу султана Махмеда III, окремі загони, які відокремились від основних сил, зруйнували і спалили Корчаків (Отинію) та передмістя Коломиї, забравши багато людей і майна.

1643 року Отинія стала власністю польського магната Станіслава Потоцького. З появою нового власника, містечко почало посилено поповнюватися поляками і євреями. На той час тут проживали вільні міщани, ремісники, дрібні крамарі і кріпаки. За наказом Станіслава Потоцького в районі теперішнього центру Отинії спорудили замкові укріплення для захисту від татарських набігів. Фортечні стіни були дерев'яними, а сам замок обнесено земляним валом (ще й досі околиця називається «За валом»). Замок, став і гора Стражниця належали тоді до оборонної системи міста.

У період визвольних змагань під проводом Б. Хмельницького Отинія стає