Отинійський костел – це визначна пам’ятка архітектури. «Видимий з далеку, оточений зеленню дерев, отинійський костел, ніби палець Божий, вже сотню років показує народові божому дорогу до неба…»

Перше повідомлення про костел приходить від С. Барона, священика, що видав книжку «Костел в Отинії» в кінці ХІХ ст. Перша згадка про костел є в акті колегіальному від 1669 р. завдяки А.Потоцькому, який для щойно створеної парафії призначив ксьондза якого потрібно було утримувати за рахунок села Скопівка, 2 ланів Голоскова, десятини Отинії і Торговиці.

Старий костел заснований А. Потоцьким був спалений татарами. Другий костел будують на кошти Ю.Потоцького. Це був дерев’яний костел і мав тимчасове призначення тому згодом завалився. В 1766 р. ксьондз Войціцький побудував новий костел. Дзвін, що був у костелі, скликав вірних з цілої округи. З переказів відомо, що в 1872 р. збудували нову дзвіницю. На при кінці ХІХ ст. костел занедбується і постає потреба будувати новий.

Новий костел будують за проектом професора Львівської політехніки Теодора Пальовського. Спочатку задумувалося 2 вежі, але одна вежа завалилася і вирішили відступити від задуманого, і побудували одну вежу.

При будівництві костелу до будівельного розчину додавали яйця для того щоб цей розчин був дуже міцний. Яйця збирали з мешканців навколишніх сіл.

Будівельні роботи закінчено в 1905 р., про що свідчить дата поміщена над головним входом в святиню. З двох сторін основної вежі прибудовані дві малі. Вежа, що з правої сторони – дзвіниця, та, що з лівої має в середині гвинтові сходи, що ведуть на хори, а піднявшись вище можна побачити написані на польській мові імена тих хто будував цей костел.

З старого костелу перенесли чудотворний образ Божої Матері намальований художником Казимиром Ладонським в 1718 р., також великий дерев’яний хрест з розп’яттям Ісуса Христа з 1659 р.

В середині костелу на стінах були намальовані різні епізоди з Хресної дороги.

Новий вівтар святині був неготичний. Його привезли з Тіролю і в 1924 р. освятили. Він був розміщений в самому центрі костелу, а за ним центральне вікно, що променем дня дає як найбільше світла. Архітектор, що проектував внутрішній вигляд спроектував похилення двох бокових вікон в бік центру відповідно головного вівтаря, а потім зміцнив західну сторону, додатковим 4 вікном, яке спрямовувало потужній струмінь, світла прямо на вівтар. Це засвідчує майстерність виконання і самого вівтаря його творцем. Під вікном позолочена ніша призначена для зберігання Найсвятіших Таїн, яка завершується балдахіном в формі готичної вежі, над якою знаходиться багата ніша і чудовий образ покровительки храму Найсвятішої Матір Панни взятої в Небо, над якою міститься знову ніша з різьбленою фігурою ангела, що тримає стрічку з написом «Ave Maria». Ніша ця знову прикрита балдахіном, з якого виростає найпрекрасніша, багато різьблена і оздоблена що сяє аж до верху вікна, на фоні якого вона і встановлена. У майстерню створених і чудово виконаних нішах вміщено різьблені скульптури натуральної висоти святих апостолів Петра і Павла, прикритих готичними, стрілчастими високими вежами.

Біля костелу були два цвинтарі: ліворуч – поховання німецьких та угорських солдатів полеглих у Другій світовій війні. Праворуч – старий польський цвинтар де 17 травня 1761 р поховано А. Кар пінського, батька відомого польського поета Ф. Карпінського.

Ф. Карпінський був високоосвіченою і духовно багатою людиною. Його твори наповнені глибоким переживанням р самого поета. Своїми творами поет намагався повернути людей на правильний шлях, показати істинний сенс життя. За змістом його твори є дуже побожними, за що називали його «поетом серця». Свій життєвий і творчий шлях Карпінський проводив в Білорусії. Білоруси своєрідно вшановували поета поставивши йому пам’ятник у вигляді собачої будки. Цей пам’ятник символічно говорить про те, що поет жив самотнім і скромним життям.

Велику цікавість становлять дві мармурові пам’ятні таблиці що знаходяться обабіч вхідних дверей. Написи зроблені письмовою мовою. На першій таблиці, що датується 1910 р , можна прочитати: «1410-1910 у 500 літню річницю вікопомної звитяги під Грюнвальдом польському королеві Владиславу Ягайлу на хвалу, а нам на втіху. Поляки – мешканці Отинії.

Друга таблиця з 1933 р. містить такий напис: «1683-1933 у 250-ліття звитяги короля Яна ІІІ Собеського оборонця християнства під Віднем. Громадяни Отинії заповідають нащадкам прихильність до віри і культури народних пам’яток».

Важкі часи для костелу настали з початком Другої світової війни. Підчас сутичок які періодично відбувалися поблизу Отинії, в 1944 р., між німецькими і радянськими військовими частинами, був пошкоджений костел снарядами з радянських пушок. Того ж 1944 р. почалися арешти польських священнослужителів. Кульмінаційним моментом стала депортація, в 1945 р., польського населення в Польщу. Люди покидаючи свої домівки намагалися забрати все найцінніше. Таким чином з костелу забрали всі святі речі втому числі іконостас, чудотворну ікону Божої Матері і старовинний дерев’яний орган.

Після депортації поляків радянська влада не дала довго пустувати костелу і почала використовувати його під склад господарських товарів. Біля стін костелу де раніше був цвинтар зробили ранок, це викликало обурення у жителів Отинії тому з часом ринок перенесли на інше місце. У 70-ті роки прийняли рішення перетворити костел на філію заводу «Індуктор». Тоді підключаючи електроенергію до костелу була частково зруйнована мозаїчна підлога. Після відкриття цеху дуже часто почала виходити з ладу електропроводка, а шум верстатів був настільки сильний, що працювати тут було просто нестерпно.