Справи покращилися коли костел визнали архітектурною пам’яткою. В 1985 р. тут планували розмістити музей, а потім Палац урочистих подій.

Нове життя костел отримав у 1992 р. коли приміщення повернули польській громаді. Вони провели часткову реставрацію і зараз тут проводяться Богослужіння. Часто сюди приїздять вихідці з Отинії і польські студенти, які захопленням оглядають цю святу будівлю.

Дорога до Коломиї

Наша екскурсія продовжується і ми їдемо до м. Коломиї. На нашому шляху зустрічатимуться різні села і я коротенько розповідатиму про них.

Село Глибока належить до Отинійської селищної ради. За переказами с. Глибока заснували в ХІХ ст. вихідці із Польщі. У 1945 році вони звідси були виселені, а Глибоку засилили депортовані з Польщі українці. В селі є церква Покрови побудована в 2001 році.

Лісний Хлібичин знаходиться на берегах річки Черемхівки і оточений густими лісами. Перша писемна згадка про село Лісний Хлібичин датується 1438 роком у «Актах земних і городських». Центром села був монастир, який знаходився в густих лісах біля джерела. Вода джерела – цілюща. Підчас 2 світових воєн у силі проходили лінії кількох фронтів тому село кілька раз майже до щенту спалювали. У селі є: дві церкви УАПЦ, УГКЦ, адміністративний будинок, ЗОШ І-ІІІ ступенів, дві бібліотеки, два стадіони. Відстань до районного центру 24 км, а до обласного центру 45 км.

Лісна Слобідка Виникнення села датується-друга половина ХУІІІ століття-1788 рік На початку другої половини 18ст. на північний захід від Коломиї у мало прохідний ліс втік один чоловік від свого феодала і почав шукати в лісі свобідного місця для проживання Ходячи по лісі знайшов яр, з якого випливало джерело з дуже доброю водою. Неподалік джерела на березі яру побудував колибу, а пізніше й хату. Через деякий час у цей ліс втекло ще декілька селян, шукаючи вільного життя і осіли в тім лісі недалеко від нього. Перші люди жили в цім лісі вільно «свобідно». Але ліси ці належали княгині Т, Яблонській, яка дуже здивувалася слободою у своєму лісі. Тоді село визнали також її власністю. В 1788 році 20 червня в присутності делегатів з сусідніх сіл і м. Коломия визначено границі села і названо від слів « В лісі свобідні/вільні/»-Лісна Свобідка - пізніше Лісна Слобідка. В 1839 році побудовано в селі церкву із дерева .Ця церква існує в селі по сьогоднішній день і діюча як УГКЦ святого Миколая.

Село Раківчик. Одна з версій про назву села така, що багато раків тому, коли війська Б.Хмельницького проходили територією Коломийщини, а саме через село Раківчик, то один з старшин послав козака подивитись чи є в річці риба. Повернувшись, той доповів, що є дуже багато раків. Прізвище чи прізвисько козака було “Чик “ – звідси і назва –Раківчик”. Уперше село згадується у 1648 році , коли загін селян, очолюваний отаманом Григоришем, приєднався до козацького війська і громив маєтки пана Яблонського .Церква святого Івана Хрестителя побудована 1843 р.(пам’ятник архітектури ). Дерев’яна, покрита залізом, належить до греко-католицької конфесії, інші історичні пам’ятки – хрест на скасування панщини( з каменю , підлягає реставрації); пам’ятник односельцям, полеглим у Другій світовій війні; пам’ятник воїнам , які загинули за визволення села у Другій світовій війні – на мармурових плитах викарбовано їхні імена; 1993 р. встановлено дубовий хрест в пам’ять односельця, члена ОУН, станичного, керівника боївки Павла Бабійчука, символічна могила воїнам УПА. Відстань до районного центру Коломия – 11 км; до обласного - 54 км.

Шепарівці розташовані на лівому березі повноводної ріки Прут Через село в 14-15 століттях пролягав чумацький шлях, який сполучав південні області України з солеварнями Княждвора, Бані, а також Делятина. В архівних документах 13-14 столітть згадується, що на початку села, там, де пролягає дорога до сир заводу, була збудована цегельня. За цегельнею розташувалась корчма із заїжджим двором, тут була велика шопа, через болотисту місцевість обкопана глибокими ровами. До цієї шопи подорожні заганяли коней та волів і там ночували “Ночував там, де шопа і рівці”,-- говорили вони зустрічним.

Звідси пішла назва село Шепарівці яка згадується в літописі 1390р. Є також згадки про те, що через село проходили козацькі загони під проводом Семена Височана, які зруйнували Пнівський замок поблизу Надвірної та штурмували Отинійську фортецю. На краю дубового лісу, який починається в селі і сполучається з карпатським масивом лісів є чотири кургани. Літописці згадують, що тут відбулася велика битва з татаро-монгольськими завойовниками десь близько 1620р. У цьому лісі фашистські загарбники в 1941-42 рр. розстріляли понад десять тисяч євреїв, поляків та українців На цьому місці 1994р. поставлено високий хрест, на плитах викарбовано імена розстріляних. Під час першої світової війни Княж двірський хребет та лісові масиви були опорою австрійських військ перед наступом армії царської Росії, бо внизу була повновода ріка Прут. У Шепарівському лісі стояла російська армія. Згідно переказами Княждвірських і Шепарівських селян у ній служив унтер-офіцером В.ЧапаєвЩось подібне було і під час Другої світової війни, коли в Шепарівському лісі була радянська армія, а за Прутом в горах – Мадяри. Під час Першої світової війни село не було зруйноване, оскільки тут близько п’яти місяців стояв фронт і люди були виселені за Коломию. У