Коломия

На березі річки Прут стоїть мальовниче містечко Коломия. За легендою повз нього проходив торговий шлях до Європи, а купці зупинялися тут аби обмити колеса своїх возів, звідси і походить назва міста. Є ще одна версія походження назви Коломия. Колись давно великі річки на Прикарпатті називали миями, а слово «коло» означає «біля», так і сформувалась назва коло миї тобто місто біля річки.

Завдяки своєму вдалому географічному розташуванню Коломия завжди була важливим осередком життя краю. І люди тут жили ще із-за непам’ятних часів археологи знайшли тут місця поселень яким 6 тис. років. Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка про неї в Галицько-Волинському літописі під 1241 р.

Найдавнішою з існуючих споруд Коломиї є дерев’яна Спаська (Благовіщенська) церква, побудована 1587 року. Вона має ще й іншу назву — Монастирок, бо колись входила у комплекс монастирських споруд. Цей монастир був філією Скиту Манявського. Тут була дуже цікава управа, монахи на спільних зборах вибирали на один рік ігумена і інших важливих служителів, їх могли переобирати і поновляти на посадах. У 1589 році під час татарського нападу і церкву, і монастир, і цілу Коломию було поруйновано та спалено, а мешканців, за висловом хроніста, «витято впень». Монастир уже не відбудовували, бо ченці розійшлися, але церкву таки підняли з руїн. Тривалий час вона залишалася єдиним храмом у Коломиї.

Спаська церква спочатку мала прямокутну форму. Аж 1709 року зі сходу та заходу до неї добудували два крила, а 1845 чи 1846 року з півдня було добудовано центральні вхідні двері. Церква цікава не лише своєю архітектурою, але й розписами. Первісні з них не збереглися. Теперішні ж базуються на розписах, які зробили коломийські художники ще в 1648 році. Наступні втручання у внутрішню оздобу храму (а їх здійснювали впродовж 1763–1852 років, а також у першій половині ХХ століття) були спрямовані лише на підтримку, закріплення, реставрацію існуючих розписів, у цих роботах брав участь відомий художник Теодор Копистинський. А на початку 1990-х коломияни врятували пам’ятку від брутальної перебудови.

Поруч Спаської церкви 1587 збудовано дзвіницю. Двоярусна споруда, нижня частина якої виконана в зруб, а верхня – каркасна. Квадратовий зруб закінчується на рівні широкого піддашшя, а верхня, каркасна частина представляє ярус голосників.

Наступним об’єктом у нашій екскурсії греко-католицька церква Святого Архистратига Михаїла збудована в 1855 році на місці домініканського монастиря заснованого в 1246 році. В 1413 році король Владислав Ягайлончик заклав в місті замість старого, новий монастир. На той час це була найбільша храмова споруда на землі Галичини. Але під час одного з найжорстокіших нападів турків і татар в 1589 році на Коломию, він був знищений, монахи були порубані ,а їхні тіла повішені на монастирських мурах. В 1627 році, вже на новому місці, в районі теперішньої ратуші будується монастир, який проіснував до 1788 року. Після ліквідації ордену монастир був закритий, його приміщення розібрані. Але повернемось до церква Святого Архистратига Михаїла. Ця споруда в майже незміненому вигляді дійшла до наших днів. Авторами іконостасу церкви та образів були відомий український художник К. Устиянович та угорський – Міклош. Відразу церква стала осередком духовного та національно-культурного розвитку українців Коломиї. Настінні розписи храму виконувалися в декілька етапів коломийським митцем В. Крицінським. У 1885 та 1892 роках при виконанні розписів йому допомагали викладачі гончарної школи С.М. Дубицький та С.М. Дачинський. Тоді були створені образи Христа Благословляючого, чотирьох євангелістів, хор ангелів. На сторожі віри та національної культури стояли церковні братства, які діяли при храмі. Серед них: “Братство Святого Архистратига Михаїла”, жіноче “Братство Пресвятої Родини”, “ Братство святого апостола Петра”. Найдовше проіснувало “Братство Пресвятої Родини”, основу якого складали коломийські жінки – парафіянки церкви Святого Архистратига Михаїла. Братство проіснувало аж до 9 вересня 1955 року. від 1994 року Михайлівська церква іменується, як Кафедральний собор святого Архістратига Михаїла Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. З під стін собору витікає джерело. Його називають Кляштором. Сюди по воду, яку бережуть два мармурові янголи, ходить чи не пів Коломиї. Бо це - добра вода, цілюща.

Зараз ми знаходимось на площі Відродження (колись Ринок), перед нами єдина і неповторна коломийська ратуша. Як бачимо ратуша розташована півобертом до площі, в такому вигляді магістративних будівель в Україні не має. Ратушу побудували в 1877, будівництво тривало 2 роки. До цього ратуша була дерев’яна.

Крім адміністративних приміщень у ратуші знаходилась тюрма де 3 місяці провів відомий український письменник І. Франко у 1880 році. А на площі біля ратуші було четвертовано тіло легендарного провідника опришків О. Довбуша.

На місці де зараз ратуша стояв латинський кляштор, а ще раніше, у часи Русі тут був замок, який був зруйнований підчас монголо-татарської навали. Новий замок відновили вже на новому місці, але з приходом австрійської влади його розбирають. Біля замку проходив важливий торговий шлях. Коломия виконуючи функцію прикордонного міста часто страждала від різних міждержавних конфліктів і афер. Так В 1411 р. місто з усім Покуттям було продане на 25 років молдавському господареві Олександрові. А в 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-ти тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. В 1498 році турки і волохи зруйнувавши місто пройшли аж на Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька