В XVI столітті Гвіздець перейшов до Бучацьких гербу Абданк, а від тих - до Потоцьких. Софія Потоцька, яблунівська староста, одружилася з князем Міхалом Пужиною (Пузиною), великим писарем литовським. Так на більш як двісті років Гвіздець переходить до роду Пужин (або Пузин). До речі, саме Софія Потоцька запросила до Гвіздця бернардинів і зафундувала монастир, про який мова піде нижче.

Можна перечислити кожного з власників за цей час, але згадаємо одного з останніх власників, Романа Лонгіна Пужину (1837-1901), учасника січневого повстання, відомого колекціонера і засновника гвіздецького нового маєтку (1875 рік, за 100 метрів від старого). Так, був і старий. Не зберігся. Багатюща нумізматична колекція пана Романа зберігалася в маєтку (до речі, скромному на вигляд, нехай і розташованого в ландшафтному парку) аж до шаленого вересня 1939 року. Як і родинний архів, що сягав часів Владислава IV. Як і збірка живопису, де були твори польських художників: Яна Матейки, Юліуша і Войцеха Коссаків тощо. Плюс родинні портрети починаючи з XVII століття. Плюс невеликий арсенал: тільки гармат було п'ять, з тридцять шаблюк різних часів - плюс дещо з амуніції корпусу .

В Першу світову війну маєток Пужин вцілів, хоча й переходив від австріяків до росіян сімнадцять (!!!) разів. Палацик повністю зник на початку Другої світової.  

До речі, від вже згаданого гвіздецького замку, який звели ще Бучацькі, вже навіть в 1920-х роках лишалися хіба залишки валів. І все.

Відомо, що в 1531 році той замок витримав облогу безпосередньо перед битвою під Обертином. А от коли замок було зруйновано, невідомо

Здалека на під'їздах до Гвіздця - причому без різниці, чи їдете ви зі сторони Коломинії, чи з боку Городенки видно монастирський комплекс, який включав у себе власне костел, келії та дзвіницю біля храму. А все починалось в 1475 році, в часи Галицького князівства, Ян Прокопович з Гвіздця був найпершим фундатором костелу. У відомостях, поданих з 1615 - 1623 років згадується, що костел був знищений татарами. Парафія у Гвіздці заново була відновлена в 1710 році. Слідуючим фундатором костелу був князь Міхал Пузина, писар литовський, який в 1715 році з дозволу Львівського єпископа Яна Скарбка заснував у Гвіздці дерев’яну резиденцію-кляштор бернардинів. З XVIІІ століття і до кінця ІІ світової війни у кляшторі проживали монахині. В 1728 році згорів дерев’яний костел з кляштором. Після поновлення дерев’яної резиденції для декількох законників, розпочато будову нового костелу, цього разу уже мурованого. Будова, якою керував о. Яблоновський, йшла досить швидко. А перед закінченням святиня була освячена. Процес побудови кляштору тривав ще багато років. В 1734 році зроблений вівтар святого Франціска. Завдяки щедрості старостини олеховської Марії Козебродської і за гроші Самуїла Сніторського було позолочено вівтар. В 1736 році поставлений вівтар святого Антонія старанням Теклі Бєльської з Каміновських, одночасно позолочений і розмальований. До цього вівтаря Станіслав Костка Пузина придбав позолочену одежу. У 1838 та 1880рр. храм було реставровано, а невдовзі після віднови тут спалахує величезна пожежа, що викликає потребу в нових відновлювальних роботах, які й проводяться у 1888 та 1896рр. Наступна реставрація - у 1918р. під наглядом архітектора Ю.Косинського. Саме тоді баштам костелу повернено їх первісні барочні завершення замість попередніх шпилеподібних, які встановили у 1896р. Костел - споруда, в якій відразу взнаєш риси бароко. Він з цегли, прямокутний у плані, з трансептом, перекритий системою хрестових сводів. Стіни храму укріплені контрфорсами. Цей храм, як і його побратими у , чи, скажімо, - роботи видатного архітектора тих часів Бернарда Меретина. На це вказують і окремі риси, притаманні як цій споруді, так і іншим творінням великого зодчого. А от скульптури точно не пінзелевські. Геній бароко чітко впізнається за своїми артритними, викрученими статуями. Тут в святих на фасаді досить спокійні рухи і замало характерної для Й. Г. Пінзеля експресії.

Головний фасад фланкований двома триярусними баштами з барочними завершеннями. Головний вхід оформлено двома спареними колонами з корінфськими капителями, що несуть антамблемент з напівциркульним фронтоном. Інтер'єр пам'ятки прикрашено розписами, різьбою та ілюзорним живописом, що дійшов до наших часів лише фрагментарно.

Біля храму, з північного заходу, стоїть велика двоповерхова споруда. Це колишні келії, зведені у 1723р. У 1784р. у примішенні келій була відкрита народна школа. Ця цегляна споруда теж несе в собі риси барочної архітектури. У плані вона П-подібна, має внутрішній дворик. На стінах - карнізи простого профілю. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень.

Остання споруда комплексу - надбрамна дзвіниця все того ж 1723 року. Вона розташована перед головним фасадом костелу. Зведена дзвіниця з тесаних кам'яних блоків. Прямокутна в плані, має два яруси та два прольоти. Вхід на територію комплексу проходить через два арочних пройоми. Дзвіниця завершується фронтоном. Колись до неї з обох сторін підступали кам'яні стіни, що оточували зусібіч монастир, надаючи йому ще й оборонний характер. До наших днів стіни не збереглися - певно, розтаскали селяни на паркани.

Монахи в монастирі пробули до 1945 р. Покидаючи кляштор вони забрали частину церковних речей, що зберігаються у музеї бернардинців в Ліжаєвську (Польща).

В радянський період монастир служив складським приміщенням. В 1992 р. його повернули польській громаді тоді костел наново освятили. Сьогодні костел знаходиться в занедбаному стані.

Висновок

Ось і закінчилась наша екскурсія. Ми на деякий час занурились у